С

Родини на літеру С


Садовські

Історична довідка: за даними, що ми маємо на сьогодні, родина Садовських з'являється у парафії Золотоустівської церкви в слободі Волиці у ХIХ столітті. Потім також проживали у Дмитрівці. Цей рід належав до чиншової шляхти, що посіла на землях які належали до володінь католицької церкви.

Серед представників родини було багато католиків. Зазвичай, за тодішніми законами царської Росії, одружуючись з православними мали охрещувати своїх дітей у православ'я.


Так у 1866 році родина католика Миколи Садовського - православні дружина Ганна Антонівна (1813), сини Гнат (1839) та Климонт (1849), дочки Варвара (1842), Ксенія (1846) та Федора (1856)


Якщо ви є нащадками Садовських з Дмитрівки або Волиці надсилайте нам фотографії вашої родини та розповіді.
























Евеліна (у хрещені Єфросинія) Климентіївна Садовська (1881-?) в заміжжі Дідківська з донькою

Маринею (Марією) Дідківською (1906-?).

Чоловік Евеліни Гавриїл Захарович Дідківський плавав на пароплавах по морю. Був за кордоном. В сім'ї й досі залишилися спогади про те що він володів декількома мовами, побував у багатьох країнах, привозив добрі й дорогі речі. В родині ще й досі залишилися деякі столові прибори із срібла.



Родина Серакових

Історична довідка: Запис про шлюб

27 вересня 1915 за старим стилем

Наречений - Деревни Дмитровки житель а крестьянин деревни Волицы Иоанн Александров Сераков, православнаго вероисповедания вторым браком, 42

Наречена - Деревни Волицы крестьянка Мария Андреевна Домарацкая, православнаго вероисповедания вторым браком, 21

Свідки: По женихе - Деревни Дмитровки крестьянин Иоаким Евстафиев Янчук и деревни Волицы крестьяне: Андрей Максимов Петренко; по невесте - Иларион Наумов Дьяченко и Симеон Андреев Бова

Родина  Сквирчинських


Історична довідка: за даними, що ми маємо на сьогодні, родина Скви(а,о)рчинських з'являється у парафії Золотоустівської церкви у слободі Волиця вже на кінці ХVІІІ століття. Тоді писар записав прізвище "Сквирчинські". Зустрічався також запис Скорчинські.

   Тоді проживали чотири брати Василій, Гавриіл, Петро та Антоній Максимовичі з дружинами та дітьми.

   На той час Волиця була фільварком. Це було промислове містечко по обробці як сільськогосподарської продукції, що вирощувалась на землях фастівського володіння київського римо-католицького біскупа (єпископа) так й різних промислів. Представники родини займалися ткачеством.

   Цей рід належав до чиншової шляхти, що посіла на землях слободи Волиці яка належала до володіннь католицької церкви. Так тоді і писали у церковних книгах "Слобода Волица принадлежащая приходомъ къ Селу Пивніовъ  Владѣния Латинскаго Бискупа Каспора Цецишевскаго".         

 



                                                   

  Зі спогадів про сім'ю

   На кінець ХІХ початок ХХ ст. у селі Волиці проживала сім’я Скварчинського Івана Йосиповича прибл. 1876 року народження, який був одружений на Галецькій Параскеві Йосипівні (1870- квітень 1951).

   Іван Йосипович служив у царській армії у 1890-х роках ветфельдшером (тоді це була дуже необхідна професія, адже коні часто хворіли), лікував коней, підковував їх.

Там він познайомився з Галецьким Марком(Миколою) Йосиповичем.

   Марк був родом з села Кодаків, нині Васильківського району, був заможним, орендував багато землі. Там у армії Іван Йосипович Скварчинський і розповів про родючю землю заплав біля Волиці, яку в ті часи називали Волицькою фермою, а в народі просто «Хирма». Також пожалівся на своє сиріцтво і тяжке життя. І Марк Йосипович зголосився взяти «Хирму» в оренду і взяти його на роботу тим же вет.фельдшером.

  Так після служби і сталося, і Іван Йосипович почав працювати на «Хирмі» ветфельдшером, підковувати коней, лікувати домашніх тварин односельчан.

  На «Хирму» кожного дня приїжджала висока, струнка дівчина Параска – сестра Марка Йосиповича Галецького. Істи робітникам вона возила з Кодаків.

  Іван Скварчинський та Параска сподобались один одному. Через якийсь час вони побралися і почали жити разом у Волиці. У них було десятеро дітей, двоє з яких померли в дитинстві, а інші досягли повноліття і мали свої сім’ї.

Ось спогад про неї її онуки Хмари Валентини Валер’янівни(1923 р.н.):

«Баба Параска культурна була, виховавана, чистоплотна, настояща полька, по-польськи молилась, ніколи юбки не одіне, тільки плаття і переднік(фартух), але як в люди іде то фартух знімає. Старша вона була від діда Івана на років 6 чи 8! З Галецьких була, це вже шось каже, бо Микола(Марк) всю землю у Волиці на «хирмі» держав!...А думаєш баба піде з другими на лавочці сидіть і насіння лузать? Нє-є, буде дома сидіть вишивать, горда вона була таке собі позволять, общаться – общалась, але насіння лузать та сидіть людей обсуждать - нє, культурна була..»

Працювала колгоспницею, про це мі довідалися з її паспорта, який вона отримала у 1937 році

 















   

       Світлини зроблені у 1937 році для паспорта










   


  Сьогодні відомо, що у Івана Йосиповича Скваринського були брати Григорій та Антон.


Григорій Йосипович мав 13 дітей, зараз відомо імена лише п’яти:

Михайло (1906-?)

Микола

Яків

Дмитро

Анна


Антон Йосипович був одружений на Юлії(Юзефі) Кристожик, в 1913 перебрався жити в н/п Новоросійське (Миколаївської чи Херсонської обл.)

Нам відомо тільки про одного сина Олександра 1913 р.н.

Пізніше вся сім’я емігрувала в США.


Крім цього, у Івана Йосиповича були двоюрідні брати і сестри Володимир (Латько), Дмитро, Ганна (??? також Скварчинські?)


У Володимира була дочка Марія – виїхали в Крим


Ганна була заміжня за Домарадським і мала сина Гліба – їх було розкуркулено.


Про дітей Дмитра нічого не відомо – виїхали в Крим чи на Кубань.


Як вже казали вище у Івана Йосиповича і Параскеви Йосипівни Скварчинських було 10 дітей з яких 8 вижило:

Валер’ян (1894-?)

Олена(25.05 1896-?)

Андрій (прибл. 1898-?)

Софія(Зося) (прибл.1902-?)

Марія (28.08 1903-10.09.1985)

Лізавєта(Вєтя) (прибл. 1909-?)

Павло(1910-1993)

Іван(1912-2014)

























  Те, кто опознаны на фотографии - в белом платке Параскева Иосифовна Скворчинская (1870-1950) - тільки одна людина залишилась не опізнаною


Те, кто опознаны на фотографии - в белом платке Параскева Иосифовна Скворчинская (1870-квітень 1951) - тільки одна людина залишилась не опізнаною

 

Пара з права - її син Павло Іванович Скворчинський (1910-1993) та поряд його дружина Євдокія Макарівна Скворчинськая (1913-2004). Дві дівчинки в однакових сарафанчиках та білих капелюшках у першому ряду - це Світлана та Лариса Скворчинські дочки Павла Івановича. Світлана Павлівна у заміжжі Маслова, їй у 2015 році виповнилось 80 років, та Лариса Павлівна у заміжжі Геденач.

Пара з ліва - Іван Іванович Скварчинський з дружиною Діною Сергіївною яка тримає на руках дочку Світлану, а поряд сидить у матросці їх син Анатолій.

У низу з права Валентин - син Андрія Івановича Скварчинського.

 

З ліва від Параскеви Йосипівни у білому платті її дочка Марія Іванівна Скварчинська у заіжжі Жицька. Серед дітей у центрі у білому платтячку та білому капелюшку дочка Марії, Тамара Жицька в заміжжі Даценко (1937-2013).

З права від Параскеви Йосипівни дочка Олена Іванівна Скварчинська.



Валер’ян Іванович найстарший син жив у Волиці був одружений спочатку на Меланії Євтухівній, мав молотарку, людям молотив, пізніше працював економом у Ружинському районі, потім перебрався в Малин де працював на гранітних кар’єрах. Помер в Малині. У революцію підтримував Денікіна, за що пізніше завжди жалів.

















                      Валер’ян Іванович                                                                        Валер’ян Іванович  з другою дружиною


В жахливі 1932-33 рр. він допоміг влаштуватися на паперову фабрику в Малині найменшому брату Івану Івановичу та Василю Костецькому – сину Олександри Никанорівни Жицької, чим  врятував їх та їхні сім'ї від голоду.


Олена Іванівна – найстарша дочка народилась 25 травня в 1896 року. Спочатку працювала медсестрою в Білій Церкві, потім працювала в Київській лікарні №12. Жила в Києві. Була одружена з Яковом(Яшею) Ціотовим.

В сімейних архівах збереглися цікаві документи. Один від 4 травня 1918 року.  Олена Іванівна Скварчинська навчалась тоді у Веприківському 2-х класному земському училищі. Вона отримала свідоцтво "за успешно сданые "испытания" за "курс однокласного начального народного училища"

 








































Наступним документом що зберігся в сім'ї є свідоцтво також видане Олені Іванівні про закінчення "курса Родовспомогательного Учебнаго Заведения при Киевской Городской Александровской больнице". У тому ж 1918 році вона успішно склала іспити та була "удостоена звания повивальной бабки второго разряда".






































 














Три світлини сестер Сквирчинських у різні часи - Олена, Зося, Марія та Лізавета
































   Дочка Зося приблизно 1902 року народження, працювала в прийому молока у Волиці, де і жила. Була одружена з Станкевичом (ім'я забулося) який працював директором волицької школи.





Дочка Марія Іванівна 1903 року нарождення працювала

на колгоспній пасіці.

(Про її досягнення див. "Родина Жицьких").

Жила у Дмитрівці




                                                                                                                     Марія Іванівна Жицька (Скварчинська)















                                                                                               Валеріан Іванович (з ліва) та Андрій Іванович з дружиною


              Зліва направо Жицький Іван Никонорович,

Дідківський Тиміш Денисович, Скварчинський Андрій Іванович

 

   

   Син Андрій Іванович народився приблизно в 1898 році, закінчив Царськосельський ліцей, у часи революції брав участь в охороні царя, після війни працював директором заводу у Василькові, пізніше, головою колгоспу у Васелькові, перед виходом на пенсію працював у Фастові в сільгосп.техніці. жив у Василькові



Дочка Лізавета Іванівна приблизно 1909 року народження, працювала у Василькові прибиральницею на аеродромі та у військовій частині, жила там же.



   Син Павло Іванович працював на підприємствах в інструментальних цехах,

останнім часом на заводі "Маяк" у Києві, де і жив. 














                                                                                                                                      З дружиною Діною Сергіївною

                                                                                Іван Іванович Скварчинський





                 

                 

                 Павло Іванович Скварчинський

             та його дружина Евдокія Макарівна                               

                                                                                             Найменший син Іван Іванович 1912 року

                                                                                         народження. До війни жив і працював у

                                                                                        Волиці, вчителював у Скригалівці, служив у

                                                                                        хімічних військах. У Другій Світовій війні

                                                                                        участь не брав, пізніше навчав хіміків-

                                                                                       дозиметристів, до пенсії працював у

                                                                                       "Міжколгоспбуді"(будував ферми,житло,

                                                                                       господарські будівлі). Жив у Житомирі.






                                                                                                                 

Родина  Скуз


Історична довідка: за даними, що ми маємо на сьогодні, родина Скуз (Скузик, Скузенко) проживала у парафії Золотоустівської церкви в селі Півні вже на кінці ХVІІІ століття. Прізвище писали по різному. Правильна форма Скуз, все іншее похідне і означає "молодший" або "належний до роду".

На 1802 рік в селі Півні проживало дві родини. Ми ще не віднайшли документів, що говорять про їх родинні стосунки, але за звичаєм ми знаємо що поряд часто проживали родичі.


30 хата

Павел Лавренов Скузык 43(1759)

жена его Огрипина Василиева 40(1762)

дети их син Стефан 12(1790)

дочь Евдокия 10(1792)


31 хата

Сава Василиев Скузык 28(1774)

жена его Параскева Иванова 26(1776)

син их Емелиян 2(1800)

брат их Петр Василиев 24(1778)

жена его Оваска Иванова 19(1783)

 

   На той час Півні вже належали графам Браницьким і були їхнім фільварком. Це було промислове підприємство по обробці сільськогосподарської продукції, що вирощувалась на навколишніх землях. Нам поки не відомо чим на той час займалась родина.

      

  Мали родинні зв'язки з: Глагоневич, Дяченко, Кириленко, Остапенко, Пергарутенко, Сидько, Тихоненко... (список не повний)


Зі спогадів:  В сім’ї Дениса Івановича Скуза та Єви Богуцької

було одинадцять дітей. Найстаршою дитиною була

Глагоневич (Скуз) Ганна Денисівна (1890 р.н. – 1990 р.с.).

Померла на 101 році. Похована в Півнях.








                                                                                                                               Ганна Денисівна Глагоневич (Скуз)

                                                                       





                                                         Цезарина Цезарівна Скуз (Красовська)



                                                                              Останьою дитиною був Яків Денисович Скуз. Народився

                                                                               у 1911 р. та мешкав у Півнях. Працював старшим

                                                                               рахівником колгоспу ім. Постишева (Півні).

                                                                              Загинув 17 вересня 1941 р. під час оборони м. Смоленська.

            Яків Денисович Скуз                                      Його дружина Цезарина Цезарівна Скуз (у дівоцтві 

                                                                              Красовська, по першому чоловіку Пухальська), 1913 р.н.,

                                                                              із 1934 р. працювала учителем у Півнянській         

                                                                              та Дмитрівський школах, а потім (десь із 70-х)                     

                                                                              переїхала у Кожанку і там похована.




















                                         

                                         


Аркадій Якович Скуз, 1937. Народився у с. Півні,

помер у 2002 р., останні роки працював головним

технологом заводу «Червоний жовтень» (м. Фастів).






                                                                                                                                    Аркадій Якович Скуз кінець 60-х







         Аркадій Скуз, 1953 рік                                                                  Любов Савчук, 1957 р.


Скуз (Савчук Любов Миколаївна) після закінчення медучилища

у 1956 році була направлена на роботу фельдшером у Півні.

Там і зустрілася зі своїм чоловіком Аркадієм. 





                                                                                                                                                                                                      
















                                       

                                              1959 р                                                                                                                                        

                                                                                                                                                Оновлено 16.02.2019


Використання матеріалів нашого сайту, а ні в друкованій продукції, а ні в інших виглядах

НЕ ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ



Ми чекаємо на Ваші листи

Звертатися за електронною адресою info@zolotoustivska-zerkva-pivni.com



Ми також шукаємо всіх небайдужих до справи ремонтування і збереження дерев'яної церкви села Півні.

Для добровільних пожертв :
Монобанк картка
4441 1144 4888 3759

Звертайтеся до нас за телефоном +38(050)741-75-96

Координатором ремонтних робіт - є настоятель храму о. Іван (Тригуб)

І

О

А

Н


З

О

Л

О

Т

О

У

С

Т

І

О

А

Н


З

О

Л

О

Т

О

У

С

Т

Для добровільних пожертв :
Монобанк картка
4441 1144 4888 3759


Са

 Се

Скв


Величний Храм стоїть в селі

Хрестом торкається небес.

Вже майже триста літ стоїть

Для благодаті та чудес.


То чудо пережить війну,

Радянських літ розруху.

Навіки предки збудували.

Нащадкам радість дарували.


За благодаттю до небес

Усюди люд  мов плив рікою

Ошатно вдягнені батьки

Вели сімейство за собою.


І веселились села всі

І Храм їм радо посміхався

І сповіщали дзвони радо

Зв’язок із Богом розпочався.


Тепер не те. Храм почорнів.

Один дзвін тріснув і ридає.

До Храму люд байдужий став,

Бо крила мати не бажає.


Та Храм взиває до небес.

Це ще одне з його чудес.

Байдужим благодать просить.

До Бога серце підносить.


                    Тамара Святецька


Ску