31 травня 2021 року

від недільної школи при парафії Святого Іоана Золотоустого в Півнянській загальноосвітній школі був проведений майстер-клас з писанкарства.

Провели його Василь Легкий, художник, викладач Національної академії образотворчого мистецтва та Мирослава Татарчук - етнограф, мистецтвознавець в Національному музеі народної архітектури та побуту України (Пирогово )!

Дітки мали змогу не тільки розписати писанки, але й дізнатися про значення орнаментів, традиції та техніки писанкарства.

20 червня 2021р,

в день Святої Трійці, був проведений перший майстер-клас з малювання на склі в приміщенні недільної школи.

Володимир Перерва

"Історія шкільництва

в містах і селах Київщини

ХІХ - початку ХХ ст."

Півні, Волиця, Дмитрівка

   Три вищеназвані села здавна об'єднувалися спільною парафією св. Іоанна Златоуста, осередок якої перебував у Півнях. (Власне, окрасою сучасних Півнів ще й зараз є стародавній Іоанно-Златоустівський храм). Відповідно, довгий час спільною для цих сіл була і місцева церковнопарафіяльна школа...

   Навчальний заклад в Півнях було відкрито в 1860 році настоятелем храму священником о. Іосіфом Іосифовичем Якубовським.  Фундатор школи с. Півні служив у даній парафії з 1840 по 1877 роки - тобто, понад третину століття. З цих десятиліть він 17 років був директором церковнопарафіяльної школи та викладав у ній Закон Божий. За його наставництва школа лише становилася як установа, проте навіть в такий не простий для неї період в ній навчалися десятки дітей з трьох сіл парафії. За старанну пастирську та освітню діяльність о. Іосиф був нагороджений набедреником від імені київського митрополита.

   З 1877 по 1887 роки наставником парафії та церковнопарафіяльної школи був священик о. Митрофан Євстратійович Турчинович. Пастир мав чималий досвід у навчанні та вихованні підростаючого покоління - він був батьком п'яти дітей. За його наставництва школа стабілізувала свою діяльність і о. Митрофан за старанне ставлення до своїх обов'язків був нагороджений набедреником та скуфією.

   1887 р. до місцевої школи прибув наступний наставник - священик о. Віктор Федорович Мізецький. Він був призначений у Півні вже у вельми зрілому віці і за служіння в інших парафіях мав чимало відзнак. Священник завідував школою понад 10 років. Станом на 1897 р. в навчальному закладі налічувалося 36 першокласників та 6 першокласниць. Наставник школи за плідну пастирську і педагогічну діяльнічть у Півнях був нагороджений камілавкою та золотим нагрудним хрестом від імені Священого Синоду Російської Православної Церкви. В часи його наставництва школа поступово вийшла на якісно новий рівень діяльності. Стабілізувалося її матеріальне утримання, яке здійснювали миряни. Школа перестала тіститися в найманих приміщеннях - прихожани спорудили для неї окремий будинок. Наприкінці ХІХ ст. в ньому вже було тісно від бажаючих отримати освіту і незабаром в межах парафії було відкрито ще одну церковнопарафіяльну школу - в приселку Волиці.

   Ініціатором її створення був уже наступний наставник парафії - священник о. Фома Каковський, котрий мав чималий досвід завідування школами в інших селах регіону. Він прибув до Півнів у 1898 р. і стратегічним напрямком його діяльності стало саме завідування двома церковнопарафіяльними школами, в яких кількість школярів зросла до небаченних досі розмірів. Вже в 1900 р. в школі с. Півнів налічувалося 69 першокласників та 11 першокласниць, а в школі приселку Волиці їх було відповідно 32 та 10. На такому рівні ця кількість трималася кілька років. Наставник школи за успіхи в освітній діяльності був нагороджений камілавкою.

   Останнім дореволюційним наставником парафії та шкіл був. о. Петро Миколайович Орловський, що прибув сюди в 1903 р. і служив у селі до радянських часів. Він мав досвід педагогічної діяльності, оскільки до прийняття сану працював вчителем на Поділлі. Здобутий досвід пастир реалізував у школах Півнів та Волиці. За сумлінну освітню діяльність священник та педагог був нагороджений набедреником та скуфією.Проте, в часи І-ї світової війни кількість школярів стала зменшуватися.

                                                    В. Перерва