Так було

Гостинно запрошуємо!

Сайт цекровної громади сіл Півні та Дмитрівка Фастівського району Київської області

Засновано 03.10.2013

 

Так було раніше

Як приємно мати можливість заглянути у минуле. У те минуле, про яке вже ніхто нічого не може розповісти, і про яке багато людей думають, що вже нічого не можна знайти і довідатись. Але, гарна новина! В архівах залишилося багато документів.

Це були прості статистичні факти того часу - коли народився, коли оженився або помер. А також це були документи, що фіксували стан і майно церкви, церковно-парафіяльної школи, сільске життя та багато іншого. І ці документи можуть розповісти нам багато цікавого про не таке вже далеке з точки зору історії минуле, про 19 століття.

Під рубрикою "Так було" ми пропонуємо вашій увазі тексти так званих клірових відомостей, які були писані у різні роки напротязі більш ніж століття. У клірових відомостях писалися відомості про клір. Пробачте нам такий каламбур, але проблема у тому, що сьогодні мало хто знає, що ж таке є цей самий клір? А ще якихось 100 років тому цього не треба було нікому пояснювати.

 

Тексти відомостей ми виписали у центральному державному історичному архіві міста Києва. Але тексти потребують пояснення, бо за останнє століття багато церковних слів вийшли з ужитку. Якщо ми ще знаємо хто такий священик і ще щось трошки чули про псаломщика, то слово просвирня (просфорня), причт, клір та багато інших для багатьох людей є невідомими.

 

Почнемо ми зі слова клір. За останні 10 років інтернет набув такого розвитку, що перший крок, який робить людина, коли хоче про щось довідатись, робить в напрямку "вікиіпедії" - вільної енциклопедії. Ось що і ми знайшли там:

"Клир/клір (грец. κλήρος — жереб) — узагальнена назва священнослужителів у Християнській Церкві, на відміну від мирян.

Поділ на мирян та клир почав формуватися ще в ранній Церкві, коли апостоли користувалися особливим авторитетом у віруючих. В апостольський період і починається процес створення церковної ієрархії. Знаком приналежності до клиру стало покладення рук на посвячуваного кандидата, які ставали «рукоположеними» священнослужителями.

У Православній Церкві розрізняють вищих клириків — священнослужителів; і нижчих — церковнослужителів. Вищі клирики одержують благодать священства через хіротонію (рукопокладення) у вівтарі. Нижчі клирики ставляться на служіння через покладення руки єпископа — хіротесію — поза вівтарем, в храмі."

 

Ми повинні зауважити що тексти, які подаються на вікіпедії, часто виписані з вже раніше виданих та перевірених фахівцями словників та енціклопедій, але кожна людина може прилучитися до написання текстів або їх коригування. Тому використовуючи інформацію з вікіпедії, треба постійно пам'ятати, що ця інформація може бути не зовсім вірною/коректною.

Але життя іде далі і вікіпедія, як всесвітня енціклопедія, стає звичайним явищем. Під рубрикою "Золотоустівська церква-Іван Золотоуст" подано чудову, написану з великою любов'ю статтю з вікіпедії про життєвий шлях святителя Золотоуста.

Наступне застаріле слово - причт. Причтом парафії називали всіх людей, що належали до конкретної церкви і які призначалися вищою єпархіяльною владою. Кількість і обов’язки цих людей залежали від того, наскільки велика була споруда і від кількості парафіян. А ще вони поділялися на свщеннослужителів та церковнослужителів. Священнослужителями були тільки священники та диякони. Хоча диякони не могли самостійно служити службу, вони тільки допомогали священникам.

У царській Росії початку ХХ століття причт церкви складався щонайменще з двох чоловік – священника та псаломщика. Але в деяких причтах були також дзвонар, вратарник, просвирня.

 

Так от і наша церква, як ми бачимо з тексту клірової відомості 1916 року, мала три особи які входили до причту та за свою роботу отримували платню - священник, псаломщик та просвирня. А також на утриманні церкви (але мається на увазі утриманні церкви православної) була вдова померлого псаломщика Гелєна Іванівна Демянівська.

Клірова відомість 1916 року, скоріше за все була написана псаломщиком Федором Гурьєвичем Пашківським. Псаломщик – це церковнослужитель що не був зведенний до священнослужителя і який допомогав священнику під час служби. Він співав, а також читав тексти Священого Писанія та молитви. Ще у старіщі часи десь до середини ХІХ століття псаломника називали дячок. І це ми бачимо у відомості 1808 року.

 

До революції псаломщики вели всю документацію церквовної парафії. Це була велика бюрократична робота, бо це були різні церковні книги. Метричні книги, сповідні росписи, обшукові книги (обыскные книги). На початку кожного року вони писали також клірові відомості за рік минулий, як звітну документацію про стан парафіяльного майна, церковної землі, обігу коштів та про ін. Усі книги велися у 2-х або 3-х примірниках. Один зберігався в церкві, а другий віддавали у Духовну Консисторію до архіву. Про збереження одного єкземпляру цих книг у церкві йшлася мова у тесті обох клірових.

 

Метрична книга - від цієї книги походить слово метрика, яке ми ще й сьогодні вживаємо коли мова йде про відомості про людину, такі як прізвище, ім’я та рік народження. В цю книгу напротязі року записували інформацію про народження/хрещення дитини, вінчання, а також смерть/відспівування.

 

Сповідні росписи писалися також в січні. В них були відомості про тих, хто ходив до сповіді і святого причастія. Це були так звані посімейні списки парафіян.

 

В обшукові книги записували свідчення про людей, що збиралися вінчатися. Головним чином це робилося для того, щоб не було побрань між близькими родичами.

 

У тексті від 1916 року згадується просвирня Катерина Скароканівська. Просвирнями були жінки, що займалися виготовленням просвир (просфор) для церкви. Зазвичай вони призначалися верхньою церковною владою з вдовиць або сиріт жіночої статі духовного званія та входили до штату причту.

 

У давні часи всі церковні книги, а вони здебільшого виглядали як таблиці, писалися та креслилися вручну. З часом, десь у середині ХІХ століття, їх почали друкувати. У нашій копіі від 1916 року чорним шрифтом виділине друковане, а синім, те що написане від руки. А у тексті від 1808 року, чорним подано назви колонок які треба заповнювати, а синім інформація по колонках стосовно людини, або відповідь на запитання.

 

Для нас сьогоднішніх це може бути не зрозумілим, яке відношення до нашої історіі має Біла Церква. Але до кінця 18-го ст. село Півні належало до Білоцерківського староства. Воно лежало на пограниччі Білоцерківського староства та володіння латинського Біскупа Цецешевського, прізвище якого у нашій відомості 1808 р. подано як Цоцошевський. Це залежало від вимови та мови, якою були записані старі документи. А цих мов у нашій місцевості в той час було три - українська, польська та російська. У ті часи адміністративний поділ був другим. Другими були державна мова, релігійні відносини та багато іншого.

Ось що ми знайшли у книзі історика Євгена Чернецького "Історія Білої Церкви" про останього Білоцерківського старосту Єжи-Августа Мнішеха. Про нього згадується в відомості 1808 року.

З кінця ХVІ століття Білоцерківщина була староством - королівським маєтком, з якого чверть прибутків йшла на утримання коронного війська. Посада старости надавалася королем і була дуже прибутковою. Староста керував наданим маєтком певний термін, а частіше довічно і намагався отримати наступне призначення для свого сина чи родича. Останній білоцерківський староста належав до відомого аристократичного роду чеського походження графів Мнішхів.

... Єжи-Август Мнішех, який до прізвища іноді додавав ще давній родовий придомок Вандалін. Народився він у 1715 році та був одним з найвпливовіших діячів свого часу в Річі Посполитій.

... У 1774 р. Білоцерківське староство сейм перетворив у приватне володіння та подарував королю Станіславу-Августу Понятовському, який у свою чергу подарував його великому коронному гетьману Францишку-Ксаверію Браницькому. Проте за графом Мнішхом було збережене довічне володіння цим величезним маєтком. Помер він 15 жовтня 1778 р. і лише після цього Браницький вступив у володіння маєтком, яке відтоді називалося Білоцерківським графством.

Як бачимо історик надає факт передачі маєтку з рук в руки з точки зору нашого сьогодення. Але у нашій відомості 1808 року ми бачимо погляд народу на його тодішнє сьогодення.

 

Ще цікавим буде довідатися, що староста обирався прихожанами, а ктитор назначався військовим правлінням. У відомості 1808 року ктитором церкви був Григорій Осипенко. І це відповідає дійсності, бо в ці роки в Півнях були розквартировані російські війська.

 

Ми бажаємо Вам багато задоволення від читання старих текстів. А також ми бажаємо Вам замислитися - а що ж ми сьогоднішні можемо зробити для збереження нашої церкви у якої така багата і довга історія?

 

 

Оновлено 20.07.2015

 

Використання матеріалів нашого сайту, а ні в друкованій продукції, а ні в інших виглядах

НЕ ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ

 

Ми чекаємо на Ваші листи

Звертатися за електронною адресою info@zolotoustivska-zerkva-pivni.com

 

 

Ми також шукаємо всіх небайдужих до справи ремонтування і збереження дерев'яної церкви села Півні. Звертайтеся до нас за телефоном +38(098)659-32-59

Координатором ремонтних робіт - є староста Катерина Миколаївна

 

І

О

А

Н

 

З

О

Л

О

Т

О

У

С

Т

Книга історика Є.Чернецького - Історія Білої Церкви

 

 

 

 

У нашому храмі

Рік Вінчання Хрещення

1802 17 66

1840 23 68

1841 20 96

1842 10 65

1843 21 105

1844 10 106

1845 15 95

1846 21 87

1849 20 86

1851 20 112

1875 52 125

1876 33 136

1880 14 144

1900 31 159

1901 31 174

1902 35 154

1903 28 194

1904 31 181

1905 46 176

1906 52 204

1915 17 162

1916 13 113

1918 83 180

1919 74 171

----------------------------------------

всього 717 3159

Список є неповним, буде постійно оновлюватися,

останнє оновлення 24.09.2015

 

 

 

 

Ми шукаємо всіх небайдужих до справи ремонтування і збереження дерев'яної церкви села Півні. Звертайтеся до нас.

Координатором ремонтних робіт -

є староста Катерина Миколаївна

(дивись рубрику«Громада»)