Священики ХVIII-ХІХ ст

Гостинно запрошуємо!

Сайт церковної громади сіл Півні та Дмитрівка Фастівського району Київської області

Засновано 03.10.2013

Священики нашої церкви ХVIII-ХІХ століть

 

Іван Зубрицький

 

Про найдавнішого з відомих священиків нашої Свято Іоано-Золотоустівської церкви можна дізнатися з книги Лаврентія Похилевича «Сказання про населені місцевості Київської губернії» -

 

"В 1740 году Пивнянский приход составляли: 23 дома в Пивнях и 26 в Кожанке. В обоих селах способных к исповеди считалось 260 душ обоего пола, а с детьми до 400 (см.виз. 1740 г. Белоц. дек.). Священником в то время был Иоанн Зубрицкий.»

 

Про Івана Зубрицького ми знаємо не багато. Тільки те, що він пізніше переїхав на постійне життя до села Триліс та був там похований.

Про це маємо такий запис від - "1776-го года Jунія 14-го дня - бывший села Певнёв Священник Jоаннъ Зубрицкій преставися и погребен в селе Трилесах в церквви Успенской".

 

Знаємо що його дочка одружилась зі священиком Іосифом Шараєвським, сином священика села Матющі Григорія Шараєвського. Пізніше Іосиф Шараєвський стає також священиком нашої церкви як і його син Іван, а також онук Палладій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Три покоління Шараєвських

 

 

У другій половині ХVIII століття була не проста ситуація релігійного життя. Наша церква була уніатською (сьогодні називають греко-католицькою) та православною одночасно.

 

Молодий зять Іосиф Шараєвський 18 серпня 1764 року отримав грамоту на половину Півнянської парафії від православноо Митрополита Філіпа Володкевича.

 

 

Три покоління представників роду Шараєвських були священиками нашої Золотоустівської церкви. Це Іосиф Григорович Шараєвський, його син Іван Йосипович Шараєвський, та онук Палладій Іванович Шараєвський.

 

Йосип Григорович народився в родині священика 27 грудня 1738 року за старим стилем. Як правило священиками у Речі Посполитій ставали представники шляхетних родів, тому рід Шараєвських також належить до древнього шляхетського роду герба "Юноша". За старовинними правилами шляхетного етікету ім'я та прізвище записували разом із назвою герба. Так і писали довгий час своє прізвище батько та його син у церковних книгах - Іосиф Юноша Шараєвський або Іван Юноша Шараєвський.

 

Батько Іосифа Григорій був священиком села Матюші Васильківського повіту Київської губернії. Одружив свого сина з дочкою священика нашої Золотоустівської церкви Івана Зубрицького. Тесть передав своєму зятеві Півняньську парафію у ???? році та сам поселився у сусідньому селі Триліси.

 

Помер Іосиф Шараєвський 27 лютого 1794 року про що ми маємо такий запис - 1794-го Февраля 27-го дня преставися второй седмицы поста в понедельник в вечеру - поживе всех лет от рода 55-ть и месяцей два.

 

З 1792 до 1819 року священиком нашої церкви був Іван Шараєвський. Він народився 24 червня 1768 році у родині священика Йосипа Григоровича Шараєвського.

Навчався Іван у Житомирській Академіі. Одними з важливих предметів для майбутніх священиків тоді були риторика та співи по нотах про що і писалося в їх послужних списках.

26-го травня 1792 року 24-рьохлітній Іван Шараєвський був рукопокладений на священика до нашої св. Іоано-Золото-Устівської церкви уніятським Єпископом Архієреєм Гловнєвським. А 7-го грудня 1795 року він був навернений до "православія" каневським Протоієреєм Іоаном Крупою. В ті часи московська православна церква називалась "Греко-Московською церквою".

 

Іван Шараєвський був одружений та мав синів Івана (1798), Антона (1800), Гаспера (Каспара),Єлєферія (Єлістерія-1802) та Палладія (1805) та доньку Марію (1807) .

Іван Шараєвський довгий час був благочиним.

Благочиницький округ – це так звана церковно-адмінистративна одиниця яка об’єднує парафії. Благочиний опікується не тільки своєю рідною церквою, а також всіма, що входять до його округу.

Помер Іван Шараєвський 1829 року, йому було лише 54. Довгих 37 роки він правив службу у нашій церкві.

Найменший син Палладій у 1825 році був призначений до нашої церкви на вільне місце дячком, але «должноті» своєї не справляв, тому що навчався в Київському повітовому училищі. У 1832 році він продовжував своє навчання вже на вищих відділеннях Київської духовної семінарії. Та після навчання був призначений священиком нашої церкви.

Сестра Марія навчалася в Одеському інституті. Діти-сироти Шараєвських були на повному казеному утриманні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лащевські греко-уніати

 

У першій половині ХІХ століття у слободі Волиці проживала сім'я Лащевських.

Батько, Дем'ян Лащевський, був грекоуніятським священиком (греко-католицькім). Виконував свою справу на дому. Це означає, що його садиба використовувалась греко-католиками як молитовна хата.

Його старший син Ксаверій Дем'янович Лащевський, після закінчення Полоцької Греко-Уніятської Семінарії, також був грекоуніятським священиком у селі Волиця.

У 30-х роках молода Російська держава почала примусове приєднання греко-католиків до православ'я. Це торкнулося також сім'ї Лащевських. Ось виписка з церковної книги від 7 серпня 1843 року про примусове приєднання до Грекоросійської церкви молодшого сина Лащевських Михайла:

"Васильковского уезда деревни Волици священнической жены вдовы Анны Лащевской сын Михаил Дамианов Лащевский всилу предписания Епархиального начальства присоединен к православной Грекоросийской церкви через Святое Миропомазание под тем же именем Михаил - При свидетелях родная его мать Анна Лащевска и отставной порутчик Иван Лукановский. Святое миропомазание совершал священник Иосиф Якубовский с диаконом Алексеем Кудрицким и стихарным дьячком Антонием Калиновским."

Михайлу було тоді 14-ть.

Через декілька років, після смерті матері Ганни Лащевської, брати поїхали з нашої місцевості в невідомому напрямку. Про це ми довідаличся з інших церковних книг 50-тих років.

 

Уривки з різних історичних документів:

1843 рік, 7 серпня – запис з метричної книги про хрещення. Зазвичай хрестили новородженних, але цього разу відбувалося «святое миропомазание» – «Васильковского Уезда деревни Волицы бывшей Грекоуниатской Священнической жены вдовы Анны Лащевской сын Михаил Даминианов Лащевский в силу предписания Епархиального начальства присоединен к православной Грекоросийской церкви через Святое Миропомазание под тем же именем Михаил – При свидетелях родная его мать и отставной поручик Иван Лукановский – Таинство совершил: Приходский Священник Иосиф Иосифов Якубовский, Диякон Алексий Кудрицкий, Стихарный дьячек Антоний Калиновский»

А це запис про ту ж сім'ю:

1852 рік – запис з клірової відомості – «Умершего в сем приходе Греко-Униатского Священника Дамиана Лащевского дети:

Ксаверий Лащевский, по увольнении из Полоцкой Греко-Униатской Семинарии занимался прежде приватно по должностям, а ныне неизвестно где находится – 39 лет.

Михаил Лащевский также неизвестно где находится – 23 года.»

 

 

 

 

Тимофій Кудрицький

 

У 1832 році священиком нашої цекви був Тимофій Кудрицький. На прикінці 1830-х він працював у Фастові.

З 8 грудня 1838 року на посаду диякона прибув його брат Олексій Кудрицький (1811 року народження). Ось що про нього ми дізналися з церковного документу від 1867 року - "Діакон Алексій Иванов Кудрицкій. Сын священическій. В училищах необучался, 1832 года посвящен во стихарь на дьячковскую должность в село Выдибор Радомышскаго уезда к Церкве Крестовоздвиженской. 1837 года рукоположен во Діакона тогоже уезда в село Стечанку к Церкве Успенской. 1838 года 8 декабря Указом Консистории переведен на настоящее Діаконское место, а 1844 года при приведении в действие Высочайше новоутвержденных штатов, оставлен на Дьячковской должности. Грамоту и перехожий указ имеет".

Одружений він був з Лисаветою Данилівною, у народженні Суською (1817 року народження).

У подружжя було декілька дітей - Дометій (1842 р.н.), Матрона та Тимофій. Але всі діти померли ще в дитинстві. Син Тимофій навчався один рік у низчому відділені Києвософійського духовного училища як тоді казали "на взносной сумме", але чеерз рік через хворобу мав навчання полишити. Через декілька років він помер.

Під кінець життя Олексій Іванович залишився зовсім один. Можливо він також похований біля нашої церкви.

 

 

 

Іосиф Якубовські

 

1840 - 1877 роках у нашій св. Іоано Золотоустівській церкві був священником Іосіф Іосіфович Якубовський. Він народився у 1818 році.

 

Ось що ми довідались про Йосипа Йосиповича Якубовського та його родину із церковної книги 1867 року:

"Священник Иосиф Иосифов Якубовский.

Сын священнический. По окончании курса в Киевской Духовной Семинарии в 1839 году уволен с Аттестатом перваго разряда, со степенью Студента. Того же 1839 года 8 Октября Преосвященным Иннокентием Епископом Чигиринским, бывшим Киевской Митрополии Викарием рукоположен Киевского уезда в местечко Макаров, к церкви Илиинской во священника. Того же года 11 Декабря Указом Киевской Духовной Консистории за присоединение Латинян в православие изъявлено ему Архипастырская признательность. 1840 года 21 Июня Указом Консистории переведен на настоящее священническое место. Грамоту и перехожий указ имеет. В память отечественнной войны 1853-1856 годов Наперсный бронзовый Крест и Медаль получил. 1865 года 13 Августа за примерную попечительность о церкви и церковно-приходской школе награжден от Его Высокопреосвященства набедренником. Предметы относящиеся к его должности весьма хорошо знает - 52 роки

 

В семействе у него:

Жена Анна Филимонова - 49 років

Сын Стефан – в настоящем 1867 году окончил курс в Киевской Духовной Семинарии и выпущен с Аттестатом первого разряда со степенью Студента, ныне живет в доме - 24 роки

Сын Петр - обучается в среднем отделении Киевской Духовной Семинарии на содержании отца - 18 років

Сын Василий – приготовляется в доме к поступлению в училище - 9 років

 

 

А ось що про нього каже В. Перерва у своїй праці "Історія шкільництва...":

"Навчальний заклад в Півнях було відкрито в 1860 році настоятелем храму священником

о. Іосіфом Іосифовичем Якубовським. Фундатор школи с. Півні служив у даній парафії з 1840 по 1877 роки - тобто, понад третину століття. З цих десятиліть він 17 років був директором церковнопарафіяльної школи та викладав у ній Закон Божий. За його наставництва школа лише становилася як установа, проте навіть в такий не простий для неї період в ній навчалися десятки дітей з трьох сіл парафії. За старанну пастирську та освітню діяльність о. Іосиф був нагороджений набедреником від імені київського митрополита."

 

Іосіф Іосіфович прийшов в Півнянську церкву зовсім молодим священиком. Йому було всього 22 роки. Його дружину звали Ганна Філімоновна. Незабаром народився перший син Купан. Всього у родині було 5 дітей.

Можливо він похований біля церкви.

 

 

 

Митрофан Турчинович

 

 

У 1877 - 1887 у нашій св. Іоано Золотоустівській церкві священиком був Митрофан Євстратійович Турчинович.

З опису церкви 1880 року про нього ми довідалися наступне:

"Священник Митрофан Евстратиев Турчанович (1833), по окончании курса Киевской Духовной Семинарии 1851 года со степенью Студенкта в 1853 году Июня 24 дня Высокопреосвящейнейшим Митрополитом Киевским и Галицким Филаретом рукоположен к Св. Михайловской церкви села Сквирки Сквирскаго уезда;

1855 года, по прошению перемещен темже Митрополитом Филаретом в село Скибин Таращанскаго уезда к свято Параскевиевской церкви священником;

1857 года определен Епархиальным Начальством Депутатом тамошняго 3 округа Благочиния;

1861 года он и священник села Воронаго Уманскаго уезда Василий Машкевич, по взаимному прошению Епархиальным Начальством перемещены один на место другого;

из села Воронаго 1876 года назначен в село Гомяновку 20 Сентября, тогоже уезда к Св. Успенской церкви;

1877 г. 24 Октября перемещен по резолюции Преосвящейнешаго Филафея Митрополита Киевскаго и Галицкаго, на настоящее место;

на безукоризненное поведение и ревностное священническое служение 1864 годя Ноября 9 дня награжден набедренником;

крест и медаль в памятьСевастопольской войны 1853, 1854, 1855 и 1856 годов имеет;

Священническую грамоту выданную ему 1853 года Июля 24 дня Митрополитом Филаретом тоже имеет;

по последней ревизии состоит записанным в числе духовенства Св. Параскевиевской церкви села Скибина Таращанскаго уезда.

 

В семействе у него жена Варвара Автономова (1835), дети их:

Александр (1875), Леонид (1861), Елена (1858), Александра (1859)-состоит в замужестве, Неонила (1860), Ольга (1863), Фекла (1865), Ксения (1873), Антонина (1878)".

 

 

Ось що про нього пише В. Перерва у своїй праці Історія шкільництва...":

 

"З 1877 по 1887 роки наставником парафії та церковнопарафіяльної школи був священик о. Митрофан Євстратійович Турчинович. Пастир мав чималий досвід у навчанні та вихованні підростаючого покоління - він був батьком п'яти дітей. За його наставництва школа стабілізувала свою діяльність і о. Митрофан за старанне ставлення до своїх обов'язків був нагороджений набедреником та скуфією."

 

Як бачимо з обох двох документів, кількість дітей вказана по різному. У ті часи родини були великими. Діти були приписані до батьків поки не ставали на "свої ноги" - дівчата одружувались, а хлопці отримували посади.

Достаменно можемо сказати що на 1880 рік у подружжя було 9 дітей. Чи всі вижили, та чи народилися ще інші ми дізнаємось з часом.

 

10 серпня 1887 року священик Митрофан Турчинович був переміщений в село Темберщину Васильківського повіту. На його місце прийшов новий священик - Віктор Мізецький.

 

 

 

 

Віктор Мізецький

10 серпня 1887 та до своєї смерті 23 червня 1898 у нашій св. Іоано Золотоустівській церкві був Віктор Флорович Мізецький. Про його родину, службовий путь та нагороди знаємо таке:

"Священник Виктор Флоров Мизецкий (1839), син священический. По окончании курса наук в Киевской Духовной семинарии в 1859 годууволен в Епархиальное ведомство с аттестатом втораго разряда.

1860 года Ноября 20го дня Преосвященным Епископом Серафимом рукоположен в диакона, а 22 числа того же месяца во священника Киевскаго уезда село Ходосовку к церкви Параскевской.

1861 года Июля 12го дня резолюциею Высокопреосвященного Митрополита Арсения, по собственному прошению, перемещен в село Деремезну Васильковскаго уезда церкви Богородичной.

1864 года Июля 24го дня, за смертию своего отца, для поддержания сирот, по своему же прошению, перемещен к Покровской церкви села Ромашек тогоже уезда.

1867 года Октября 13го дня, уступив сей приход сироте, резолюциею Преосвященнаго Епископа Порфирия, определен был в село Зрайки Таращанскаго уезда к церкви Николаевской, но так как сей приход оказался не свободным, то, согласно своему прошению, оставлен в селе Ромашках и назначен старшим сего прихода священником.

В 1871 году награжден набедренником.

1875 года Декабря 27го дня, резолюциею Высокопреосвященнаго Митрополита Арсения, назначен Благочинным 3го округа Васильковскаго уезда, каковую должность проходил до сокращения благочиннических округов в 1883 году.

1877 года Марта 26го дня Высочайше награжден бархатною фиолетовою Скуфьею.

1883 года Апреля 9 дня Святейшим Синодом награжден Камилавкою.

С 1883 по 1887 год проходил должность духовнаго Следователя 4го округа Васильковскаго уезда.

1887 года Августа 10го дня, в видах материального улучшения многосемейнаго своего положения, резолюциею Высокопреосвящейнешаго Митрополита Платона, назначен к сей Иоано-Златоустовской церкви. Грамоту имеет.

 

В семействе у него жена Мария Павловна (1844). Дети их:

Анатолий (1861), Сергий (1868) - на службе в Конторе Фастовскаго Железнодарожнаго Управления.

Александр (1878), Владимир (1880), Леонид (1882) - приготовляются к поступлению в училище.

Лидия (1863) в замужестве за Смотрителем Смелянскаго двухкалснаго училища.

Анна (1876) обучается в Смелянском женском пансионе.

 

Недвижимого имущества Священник Виктор Мизецкий, а равно и жена его, никакого не имеют."

 

Ось, що про нього пише у своїй книжці "Історія шкільництва..." В.Перерва :

 

"... 1887 р. до місцевої школи прибув наступний наставник - священик о. Віктор Федорович (помилка - Флорович) Мізецький. Він був призначений у Півні вже у вельми зрілому віці і за служіння в інших парафіях мав чимало відзнак. Священник завідував школою понад 10 років. Станом на 1897 р. в навчальному закладі налічувалося 36 першокласників та 6 першокласниць. Наставник школи за плідну пастирську і педагогічну діяльнічть у Півнях був нагороджений камілавкою та золотим нагрудним хрестом від імені Священого Синоду Російської Православної Церкви. В часи його наставництва школа поступово вийшла на якісно новий рівень діяльності. Стабілізувалося її матеріальне утримання, яке здійснювали миряни. Школа перестала тіститися в найманих приміщеннях - прихожани спорудили для неї окремий будинок. Наприкінці ХІХ ст. в ньому вже було тісно від бажаючих отримати освіту..."

 

 

 

Хома Каковський

З 1898 до 1903 року священиком у нашій cв. Іоано-Золотоустівській церкві був Хома Федорович Каковський (Фома Федорович Каковский).

 

Далі про родину Каковських читайте на сторінці "Священики ХХ століття"

 

 

 

Оновлено 12.11.2015

 

Використання матеріалів нашого сайту, а ні в друкованій продукції, а ні в інших виглядах

НЕ ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ

 

 

Ми чекаємо на Ваші листи

Звертатися за електронною адресою info@zolotoustivska-zerkva-pivni.com

 

 

Ми також шукаємо всіх небайдужих до справи ремонтування і збереження дерев'яної церкви села Півні. Звертайтеся до нас за телефоном +38(098)659-32-59

Координатором ремонтних робіт - є староста Катерина Миколаївна

І

О

А

Н

 

З

О

Л

О

Т

О

У

С

Т

1740

Книга Лаврентія Івановича Похилевича «Сказанія про населені місцевості Київської губернії»

 

1764

Нестор Шараївський, також Шараєвський

(*1865 — †29 жовтня 1929) — архієпископ Української Автокефальної Православної Церкви, член Української Центральної Ради, визначний проповідник.

Закінчив Київську Духовну Академію, доктор теології. Довгий час працював у Винниці, як священик (від 1891) і законовчитель Вінницької гімназій. Після 1917 року — активно включився в церковний рух по створенню Української православної церкви, був співробітником Митрополита Василя Липківського в боротьбі за її визволення.

 

Після антигетьманського перевороту та встановлення влади Директорії Української Народної Республіки, 1 січня 1919 року був прийнятий «Закон про верховне управління Української Православної Автокефальної Синодальної Церкви».

 

У березні 1919 року було відновлено роботу Всеукраїнською церковною радою (перша Рада існувала у 1917–1918 роках аж до Собору). Серед головних натхненників Всеукраїнської церковної ради були протоієрей Василь Липківський, Нестор Шараївський та інші.

 

9 травня 1919 року, у день Святого Миколая, у церкві Святого Миколая, відбулася перша літургія з читанням Евангелій, псалмів і кантів українською мовою. За що отримав від єпископа Російської православної церкви Назарія (Блінова) заборону в священодійствах (вікарний єпископ Антонія Храповицького з титулом Черкаського єпископа в 1920 р.).

 

24 жовтня 1921 року на першому Всеукраїнському православному церковному соборі висвячений на Архієпископа Київського і заступника Митрополита Київського і всієї України (до 1927 року). Голова Перекладової комісії УАПЦ, перекладач Богослужбових книг.

 

В жовтні 1927 року був на Другому Всеукраїнському православного церковного соборі. Обраний до проводу УАПЦ. Був чесною людиною, не любив інтриг та політиканства, визначався високим моральним рівнем особистого життя та церковної праці.

 

У 1927–1929 рр. перебував у крайній матеріальній нужді. Під тиском совєтської влади зубожів і фізично знесилений помер у Києві 29 жовтня 1929 року. Єдиний з єпископів УАПЦ, якого поховано в Києві коло Софіївського Собору в Києві.

 

По матеріалам українськї вікіпедії (вільної енциклопедії)

1800

1832

1840-

1877

1877-

1887

1887-

1898

1898