Іван Золотоуст

 

Прагнеш почитати тіло Христове?

То не дозволь щоби воно зневажилося у його членах.

Тобто в особі бідних, які не мають у що зодягнутися.

Не вшановуй його тільки тут у церкві, шовковими покривалами, якщо поза межами храму ти його оминаєш коли він страждає від холоду і наготи.

 

Іван Золото-Уст

 

 

 

 

Гостинно запрошуємо!

Сайт церковної громади сіл Півні та Дмитрівка Фастівського району Київської області

Засновано 03.10.2013

Іван Золотоуст

 

Іоа́н Золотоу́ст; грець: Ἰωάννης ὁ Χρυσόστομος (Іоаннес хо Хрюсостомос); англ: John Chrysostom (* 347, Антіохія — † 407) — святий, вселенський учитель, один із засновників Константинопольського патріархату, блискучий оратор, адвокат і релігійний полеміст, надзвичайна за колоритом постать, яка виділяється серед низки непересічних мислителів і проповідників східнохристиянської Церкви. Почесні титули: «вселенський учитель» і «золотоустий»; останній титул — офіційно закріплений Церквою на Халкидонському соборі у V сторіччі та отриманий святим за надзвичайне красномовство. Понині у церквах правиться літургія Івана Золотоустого.

 

Святитель Іван відомий не лише віруючим християнам, його спадщиною цікавляться, захоплюються навіть світські науковці, літератори, а останні його слова на цьому світі: «Слава Богові за все!», сказані у вигнанні та страшних фізичних муках, стали справжнім символом віри та незламності.

 

Відомо, що Іван Золотоустий, народився 347 року в Антіохії (тодішній столиці Сирії) на Сінгонській вулиці, де, до речі, за переказами, певний час жив апостол Павло. В той час близько половини з 200 тисяч антіохійців вважали себе християнами. Батьки Золотоустого також сповідували християнство. Батько Івана був значним воєначальником, але помер, коли він був ще дитиною, тому виховувала майбутнього святого мати — Анфуса. Вона всю себе присвятила синові, а головне, вона розуміла важливість навчання. Оскільки у той час, за розпорядженням імператора Юліана, у християнських школах заборонялося викладання вищих наук, вона змушена була віддати Івана на навчання до язичницьких вчителів, перед тим зародивши синові любов до своєї віри та посіявши у його душі знання Священного Писання.

 

Коли Івану виповнилося шістнадцять років, його вчителем став знаменитий учитель красномовства, софіст Ліваній — «останній ідеолог муніципальної аристократії», як назвав його відомий дослідник Георгій Курбатов. Ліваній свого часу риторичну освіту здобув в Афінах, викладав у Константинополі, а його працями захоплювався навіть імператор. Існує переказ, ніби великий античний красномовець, уже на смертному одрі зізнався, що назвав би Івана своїм наступником, якщо б його не «вкрали» християни. Риторська освіта в ті часи була майже тотожною юридичній освіті.

 

Золотоустий не був сліпим учнем. Він зовсім по іншому підійшов до мистецтва краси слова. «Святе Письмо не прагне до краси слів або їх поєднання, воно має в собі Божественну благодать, яка повідомляє блиск і красу словам його», — зауважував Святий. Уже з цієї цитати видно (не кажучи про глибинний аналіз текстів промов), що Іван засвоївши всю класичну, та, до певної міри, на той час схоластичну систему вміння добре говорити, змістив акценти та запропонував свій підхід до цього виду мистецтва. По-перше, він повністю відкидає, коли на перше місце ставилася форма побудови речень і тексту. Для нього важливішим є не чіткий розрахунок, а «Божественна благодать», тобто замість раціонального виступає уперед інтуїтивне, підсвідоме, ірраціональне. Отож і не дивно, що Золотоустий, ставши єпископом, сприймав свій талант до красномовства лише як засіб нести до людей Слово Боже. До речі, майже всі численні праці Святого, які дійшли до наших днів є якраз усними виступами, записаними стенографами та відредаговані автором. У Російській імперії 1898 року було здійснене повне видання творів Івана Золотоустого, яке нараховувало дванадцять томів.

 

Двадцятирічний святитель, закінчивши курс навчання, не одразу пішов по шляху служіння Богові — він зайнявся адвокатською практикою. На той час ця професія, для людини, що володіла словом і мала амбіції, давала змогу легко досягнути успіху. Серед отців Церкви, які пройшли такий же шлях були: святі Василь Великий і Амвросій Медіоланський.

 

«Це зайняття зразу ввело Івана у бурхливу круговерть життя, і він став обличчя з тим світом неправди, підступів, образ і поневолень, ворожості та брехні, сліз і злорадств, із яких складається звичайне життя людей і яких він не знав у мирному домі своєї благочестивої матері. Це зворотний бік життя, хоча й був чужим його незіпсованій душі, одначе дав йому можливість познайомитися з тією прірвою неправди і пороків, яка часто прикривається брехнею та лицемірством, але на суді виступає у всій своїй потворності, і ця саме суддівська діяльність і дала Івану пізніше можливість змальовувати пороки з такою нещадністю, яка, оголюючи їх у всій мерзотності, тим самим породжувала невимушену відразу до них. Адвокатство, разом із тим, привчило його до публічного ораторства, і він зразу виявив на цій ниві такі блискучі успіхи, що ним захоплювався його старий учитель Ліваній. Молодого адвоката, вочевидь, очікувало блискуче майбуття: його ораторство здобувало йому широку популярність, яка давала йому великі кошти, разом із тим відкривало дорогу до вищих державних посад», — так пишуть про цей період життя Золотоустого дослідники. Вони навіть не приховують, що тоді майбутній святий міг регулярно разом із друзями відвідувати цирк, інші видовища, одним словом, вести не надто благочестивий спосіб життя.

 

Відомий факт, що Ліваній, читаючи ще школярські промови Івана не втримався та вигукнув: «Щасливі імператори, що царюють в такий час, коли світ володіє таким дивовижним письменником» і додав, що його учень у промові «з мистецтвом судового слова поєднав силу ораторських доказів»!

 

Після кількох років адвокатської практики Іван дійшов до тієї межі, коли твердо вирішив змінити світський одяг на чорне вбрання християнина. Сталося це під впливом його товариша дитинства — Василя, який був ченцем. Пізніше, у своїй відомій книзі «Про священство» він так згадував свого приятеля, що зумів вплинути на його вибір: «Багато було у мене друзів, щирих і вірних, які знали та непорушно дотримувалися законів дружби, але з багатьох один перевищував всіх інших любов'ю до мене. Він завжди був спільним супутником моїм: ми вчилися одними наукам і мали одних і тих учителів; з однаковим бажанням і ревністю займалися красномовством і однакові мали бажання, що витікали з однакових занять».

 

Під впливом праведного життя свого друга Золотоуст відкрив і для себе церковний світ. Прийнявши хрещення у двадцять два роки (близько 370 року), Іван назавжди зв'язав себе з Церквою та служінням Богові та людям. Він закрився в будинку матері та постійно молився. Колишній красномовець узяв на себе навіть обітницю утримання від розмов. Бажаючи ще більше наблизити душу до Бога, Золотоустий провів близько шести років спершу пустельником, а потім живучи в печері, де упокорював тіло та безперестанно молився. По поверненню до рідної Антіохії, єпископ Мелетій рукопоклав Івана у дияконський сан, а коли йому виповнилося 39 років він був висвячений у пресвітери. Тоді ж Іван став відомий пастві, як церковний оратор, бо до того звертався до неї з роздумами на релігійні теми тільки письмово. На свою шалену популярність як проповідника він реагував стримано, кажучи: «Не потрібні мені ні оплески, ні хвилювання, ні вигуки. Одного бажаю: аби, слухаючи безмовно, виконували мовлене. Це для мене оплески, це для мене похвала»

 

26 лютого 398 року Іван був висвячений патріархом Александрійським Феофілом у храмі Святої Софії Царгородської у сан архієпископа Константинопольського. Святий не бажав цього підвищення та не хотів розлучатися зі своєю батьківщиною. Знаючи це, сановники імператора Аркадія, який прагнув бачити на патріаршому престолі чудового оратора, виманили Івана за місто під приводом відвідання святих місць, посадили в колісницю та проти волі привезли до столиці, де Аркадій особисто у багряній палаті імператорського палацу, повідомив свою волю.

 

У Константинополі правління на найвищому церковному престолі імперії Золотоустий почав із радикальних кроків, обумовлених його любов'ю до аскетичного способу життя. За свідченням історичних джерел, він наказав винести з багатих патріарших покоїв (їх розкіш пов'язувалася з загальним прагненням візантійців до блиску): килими, коштовні меблі, різні прикраси та продати їх. На отримані гроші побудував дві лікарні, а що залишилося роздав жебракам і знедоленим. Такі реформи тодішньою константинопольською верхівкою сприймалися неоднозначно, передусім вона бачила в нововведеннях загравання патріарха з біднотою. Крім того, Іван постійно докучав заможній частині імперської столиці критичними, гострими проповідями, в яких засуджував їх пишний спосіб життя та закликав дбати про своїх знедолених братів у вірі. Особливо їдкі стріли його зауважень були направлені у напрямок придворних дам, які з'являлися до храму на службу Божу нафарбованими та просто потопали у прикрасах. Він викривав за неправедний, з погляду Християнства спосіб життя, навіть імператрицю Євдоксію, що мала сильний вплив на імператора. Дійшло до того, що частина єпископів Церкви (тієї партії, що була незадоволена рішучою політикою Золотоустого по очищенню Церкви та наведенню у її житті порядку), за підтримки імператриці, провела Собор в Дубі (передмісті Халкідона), на якому позбавила його сану патріарха. Народ тоді захистив улюбленого пастиря, прийшовши під мури імператорського палацу. Влада, боячись народного гніву, повернула святителя та скликала Собор у Константинополі, де відмінила всі постанови Собору в Дубі.

 

Мир запанував не надовго, вже через деякий час імператриця Євдоксія, знову зібрала невдоволених єпископів на Собор, які вимагали від Імператора, щоб той своєю владою змістив патріарха. Зрештою, його заточили під домашній арешт, який він напередодні Пасхи порушив, аби хрестити новонавернених. Це ще більше розгнівило владу та дало підстави 9 червня 404 року арештувати та вислати його з міста. Спершу місцем його перебуванням влада визначила містечко Кукуз у Малій Вірменії. Здоров'я Івана було підірване, і під час конвоювання до чергового пункту заслання (Піфіунт, чи Піціус, як тоді називалася Піцунда) він помер 14 вересня (за старим стилем))) 407 року у страшних фізичних муках, але сильний духом із словами на устах: «Слава Богові за все!» Святий Іван Золотоустий, як твердять дослідники його життя, був єпископом 9 років і майже 7 місяців, із яких 3 роки та 3 місяці провів у вигнанні.

 

437 року жителі Константинополя, разом із тодішнім патріархом Проклом, зажадали повернути мощі архієпископа Івана Золотоустого до столиці. Тоді імператором Візантії був уже син Євдоксії — Федосій. Він підтримав ідею повернення тіла святого та разом із сенатом вийшов зустріти царську колісницю з ним. Федосій зняв із себе всі відзнаки імператорської влади та підійшовши до священного тіла архієпископа покрив його своєю порфірою. Він звернувся до Золотоустого з молитвою, просячи простити його матір і батька. Під час зруйнування Константинополя латинянами, мощі Івана Золотоустого були переправлені до Риму, де зберігаються й донині.

 

У Київській Русі, а пізніше і на території України, твори Івана Золотоустого, в корпусі християнської релігійної літератури з'явилися досить давно та набули великої популярності. Наші предки їх переписували та переплітали у збірники «Златоструй», «Ізмарагд» (XIV — XVII сторіччя). В Європі численні промови святителя Івана були писані та друковані латиною, а у нас, як тільки з'явилася писемність, були перекладені на слов'янську мову майже одночасно зі Святим письмом і богослужбовою літературою. Відомо, що досить значне зібрання творів Золотоустого перекладене на церковно-слов'янську мову в XVII сторіччі у Києво-Печерській Свято-Успенській лаврі. Це були проповіді на послання святого апостола Павла, що перевидані в синодальній друкарні 1894 року. Про те, що українці з великою увагою ставилися до творчого спадку святителя Івана може свідчити те, як часто митрополит Київський і Галицький Св. Петро Могила посилався на нього в своєму знаменитому Катехізисі 1645 року.

 

Чому саме твори святителя Івана Золотоустого (хоч серед святих отців древньої Церкви були й інші чудові проповідники та освічені духовні письменники) набули такого поширення? Для віруючих тут справа простіша. «Св. Іван Золотоустий своїм життям і смертю залишив приклад, як треба жити з Богом, як можна досягнути святості, щоб вічно жити на небі й на землі. У численних творіннях святителя і в його житті ми знайдемо відповіді на запитання „чому“, яке ми часто ставимо собі і яке ставлять нам. Чому так, а чому не інакше?», — говорить Патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет. З людьми менш релігійними складніше. Ну, насамперед, причиною його популярності є беззаперечний талант красномовця та полеміста, навіть на тлі, тогочасного розквіту ораторського мистецтва, заснованого на кращих античних традиціях. По-друге, народна любов, на нашу думку, тісно пов'язана з тими ідеями та авторськими інтерпретаціями вже відомого, які проніс через усе своє життя Золотоуст.

 

Характеризуючи його, як церковно-суспільного діяча, насамперед слід відзначити, що діяльність, ведена ним, завжди була надзвичайно соціальною. Дехто, характеризуючи погляди, називає Золотоустого соціалістом у європейському розумінні цього слова. Він не був лише внутрішньоцерковним філософом, замкненим на тонкощах догматики; погляди архієпископа стосувалися і суспільних речей. Іван усе своє життя залишався місіонером, звертався до людей поза стінами храму. Святитель якось навіть сказав, що якщо «не можна бути благочестивим, живучи в місті, то невелика честь християнським уставам, коли потрібно для них покинути місто та бігти до пустелі».

 

Тут доречно зауважити, що коли ми говоримо про «ідеї» Золотоустого, то слід мати на увазі думку багатьох дослідників його життя про те, що він не був самостійним мислителем у царині християнської догматики, яка в той час ще продовжувала формуватися. Святитель тільки розвивав, поглиблював і популяризував розроблені концепції. На наш погляд, такий підхід Івана Золотоустого є тим, що в сучасній теорії права зветься «тлумаченням норм права» і пов'язаний із специфікою його освіти. Теорія права під тлумаченням норм права (або інтерпретацією норм права) розуміє розумову інтелектуальну діяльність суб'єкта, пов'язану зі встановленням їх точного значення (змісту). Тлумачення норм права складається з двох елементів: з'ясування (розкриття значення юридичних норм «для себе») і роз'яснення (розкриття значення юридичних норм «для інших») (7). Отож є підстави вбачати у специфіці творчого підходу Золотоустого до християнського віровчення елементи юридичної методології. Він тлумачив церковні приписи та настанови так, як це робили адвокати з нормативними актами того часу.

 

Можна з упевненістю говорити про значний вплив проповідництва Золотоустого на розвиток європейської правової та політичної думки, особливо її гуманістичної складової. Саме в такому контексті можна шукати рецепцію його поглядів. Науковцям відомо, що у ставленні до земної влади Церква, за переконанням Золоустого, повинна мати дві функції: опікати бідних і нещасних (ця тема набула особливого поширення в його працях у останній період життя) і закликати державну владу, керівну верхівку суспільства жити за заповідями Божими. Він безкомпромісно вказував імператору та керівникам Візантії на всі моменти, коли вони діяли всупереч вченню Христа та закликав добровільно уникати всіх матеріальних надмірностей, дбаючи про бідних і таких, які потребують допомоги. Так само беззастережно боровся Золотоустий за те, щоб Церква максимально виконувала свої земні функції, як глава Константинопольської церкви, слідкував за тим, аби поведінка духовенства відповідала покликанню. Іван Золотоустий, ставши ченцем, а пізніше й Константинопольським патріархом, завжди залишався за своєю суттю адвокатом, тобто захисником. Він був свідомий свого високого покликання захищати бідних перед багатими, а тих й інших у молитвах перед Богом.

 

Матеріали з Вікіпедії (вільної енциклопедії)

 

 

 

 

«Святитель Іоанн Златоуст»

Серце завмирає, коли чуєш чи промовляєш ці одухотворені, звернені до Бога слова. Майже щодня впродовж цілого року ось уже більше 1600 років дивний твір святителя Іоанна Золотоустого – Божественна літургія освячує вірних, коли вони моляться складеними ним молитвами. І відразу перед нами постає дивовижний шлях його святого життя і його скорботного спочину. Й часом, не відаєш, що більш надзвичайне: чи життя чи творіння святителя.

Основа літургії складалася ще в апостольські часи, хоч тоді звершення таїнства Євхаристії не фіксувалося письмово, за винятком унікального свідоцтва «Дідахе» - новозавітного апокрифу, який у давні часи зараховувався до канонічних книг. Перші тексти євхаристичних молитов почали з’являтися у ІІІ-ІV століттях. Зокрема, сучасна авторознавча експертиза підтвердила, що укладач тексту Анафори – головної частини євхаристичної служби – і є святий Іоанн. Хоч створив він її не з чистого аркуша, а редагуючи і доповнюючи євхаристичний чин древньої Антиохійської Церкви. Пізніше після Златоуста до неї так само додавалися й інші молитви. Остаточно ж чин літургії було укладено лише у XIV столітті.

 

«Молитва, бесіда з Богом являє собою найвище благо. Бо вона – джерело спілкування з Богом і єднання з Ним. Подібно до того, як тілесні очі, споглядаючи світ, просвітлюються, так і душа, звернена до Бога, осявається Його невимовним світлом».

 

Святитель Іоанн Златоуст. «Слово про молитву».

 

Таке сокровенне ставлення до молитви і віри було виплекане в Іоанні його мамою, благочестивою Анфусою. Народився Іоанн приблизно у 347р. в Антіохії, славній християнськими традиціями. Батько його Секунд, відомий антіохійський воєначальник помер відразу після народження сина. Й Іоанн залишився на руках зовсім молодої двадцятилітньої матері Анфуси, яка душі не чула за своїм сином і поклала на нього усе своє життя, відмовившись удруге виходити заміж. Її побожність, моральна висота й відданість Ісусу зародила таку ж безмірну любов до Бога і в серці малого Іоанна. Знаменитий язичницький ритор Ліваній, котрий навчав Іоанна красномовству, розгледівши духовну чистоту його матері якось не втримався і сказав:

 

Ах, які ж серед християн стрічаються жінки!

 

Традиційно, як було заведено в Антіохії, Іоанн скінчив загальноосвітню школу, слухав лекції відомого у Антіохії філософа Андраґафія. Після чого почав вправлятися у правничій службі, бо славився великими талантами у мистецтві суперечки. Той же Ліваній на питання, хто міг би зайняти його місце, перед смертю сказав:

 

«Іоанн, якщо його не віднімуть у нас християни…»

 

Та християнство таки «відняло» його у поганства. Попри блискучі успіхи у правничій справі, Іоанн раптово кидає адвокатуру і заявляє матері, що хоче йти до пустелі у скит єднатися у молитві з Богом. Згорьована роками Анфуса ледве умовила його не покидати і не врікати її на самотність удовиці. Тоді, шукаючи аскези, Іоанн зачиняється у себе вдома і віддається суворим постам і життю схимника. Можливо та пророча самотність і надихнула його на творення молитов. Багатьом християнам відомі його молитви на щодень. Їх 24, вони духовно потужні своєю стислістю і читати їх годиться впродовж усього дня.

«Господи, визволи мя від всілякої нужди і невідання і забуття, і лінощів і скам’янілої нечулості»… «Господи, у каятті прийми мя і не залиш мя»…

 

У той же час Іоанн відвідує богословську школу Діодора Тарсійського і тільки після осягнення сутності християнства приймає хрещення у 370 р. Свідомо, через многотрудні подвиги духу вистелив св. Іоанн свій шлях до Господа. Бачачи його моральну міць, Антіохійський єпископ Мелетій доручає йому обов’язки читця Святого Писання.

Ще більше випробування наклав на себе Іоанн після раптової смерті матері, яка сталася приблизно у 374-375 р. Пригнічений втратою найріднішої людини, Златоуст покидає світ і віддаляється у пустельну обитель, де проводить чотири роки. Але й цього йому здається замало. Іоанн знаходить печеру і в ній два роки проводить у суворій схимі. Вкрай знесилений аскезою він повертається до людей і у 381 р. приймає від єпископа Мелетія посвяту у дияконський сан. У 386 р. Іоанна рукопокладають у пресвітери у віці 39 років. Пройшовши крок за кроком духовне удосконалення, яко християнин, св. Іоанн став одним із найулюбленіших священиків Антіохії. Люди плакали і благоговійно повторювали слова його проповідей. Іноді навіть плескали просто у храмі його віртуозному красномовству.

У 388 році антіохійці повстали проти податку на військо і скинули статуї імператора Феодосія і його дружини Флаціли. Повстання було придушене. І мешканцям Антіохії загрожувало покарання: масове побиття і продаж у рабство. У ці дні всенародного страху Іаонн виголошує співгромадянам знамениті бесіди «Про статуї» і пише єпископові Флавіану текст звернення до імператора. Старий єпископ їде до Константинополя, читає це звернення й імператор милує бунтівників.

Насамкінець IV ст. слава св. Іоанна була такою великою, що після смерті Константинопольського архієпископа Нектарія не було жодного священнослужителя, який би міг зрівнятися із Золотоустим у правах обійняти головну кафедру Римської імперії. Це сталося у 397 р. Але високий пост глави столичної кафедри був утруднений складними зобов’язаннями. Іоанн стикнувся з розбещеністю, пожадливістю і хтивістю царських вельмож, з розпущеністю частини кліру. Він пише кілька трактатів у цей період, виступає із запальними проповідями, викриваючи неправду життя. Виступає проти традиції співжиття духовних осіб із дівицями, виганяє блудливих із кліру. В одній з проповідей він навіть осудив імператрицю Євдоксію у тому, що та потурала брутальному поводженню панів із рабами. Це обурило імператрицю. І вона двічі організовувала церковні собори проти св. Іоанна. Для проведення соборів навіть була зведена у передмісті Константинополя посеред дубового гаю спеціальна церква, яку в народі назвали «При дубі».

Імператор Аркадій під впливом дружини Євдоксії двічі затверджував рішення двох соборів. І двічі вирушав св. Іоанн у вигнання. І двічі відразу після цього приходила до Константинополя біда. Перший раз, як був вигнаний св. Іоанн до міста Пренет поблизу Нікомідії, за переданням у Константинополі почався страшний землетрус, який зруйнував покої імператриці Євдоксії. Перелякана цариця наказала тоді повернути Золотоустого назад. А вдруге святителя засудили до вигнання у 404 р., у день Воскресіння Христового. Озброєний загін вдерся до храму, де Святитель саме звершував службу, розігнав людей і взяв Іоанна Златоуста під варту. Через кілька днів блискавка вдарила у колону зведену на честь Євдоксії поблизу храму св. Софії.

Близько двох місяців утримували під домашнім арештом архієпископа Іоанна. Нарешті, щоб вгамувати паству, яка вже неодноразово здіймала виступи на підтримку улюбленого ієрарха, імператор Аркадій наказав вивезти Іоанна в Віфінію, звідти до Малої Вірменії у селище Кукуз. Там він прожив три роки, активно спілкуючись з усім християнським світом. Майже щодня його відвідували прочани, християнські ієрархи посилали до нього своїх представників. Пошановання і авторитет Святителя неабияк дратували імператрицю. І вона намовила імператора Аркадія заслати Златоуста у глухий край східного Причорномор’я у селище Пітіунт (теперішня Піцунда у Абхазії). Не витримавши важкого переходу горами, св. Іоанн Златоуст не дійшов Пітіунта і помер 14 вересня 407 року на руках у двох преторіанців, які конвоювали його. Остання фраза, що зринула з вуст св. Іоанна Златоуста, була проста, всеосяжна і щира, як його молитва: «Дякую Богові за все…»

 

З фондів українського радіо

 

 

У селі говорять, що перший камінь церкви було закладено у 1630 році між двома "Іванами", тобто 25-го листопада "Іваном Милостивим" та 26-го листопада "Іваном Золотоустом".

 

 

Івана Милостивого

 

Чи здатна любов бути безмежною?

25-го листопада православна церква вшановує пам'ять людини, яка власним життям відповіла на це питання. Йдеться про святителя 7-го століття Іоанна, патріарха Александрійського, який за цю любов отримав від сучасників імення Милостивий.

Доречі його діяльність сміливо може бути застосована сучасною православною церквою, як справжній зразок благодійності.

Тількино прийшовши на патриарший престол, Іоанн прикликав церковних економів, та дав їм таке доручення:

- Негайно обійдіть місто і перерахуйте моїх господарів.

Здивовані, що у патріарха церкви можуть бути якісь невідомі господарі, економи перепитали:

- Хто ж Вони, Владико?

На що патріарх відповів:

- Це ті, кого ви звете убогими та злидерями. Вони мої господарі. Бо воїстину можуть посприяти мені в досягненні головної мети мого життя - у спасінні душі, та ввести мене до Вічних Осель.

Виконуючи доручення, економи нарахувала понад 7,5 тисяч людей, яким за особистим розпорядженням Іоаннна щоденно надавалося усе необхідне для прожитку. Окрім цього, тричі на тиждень, святитель обходив міські лікарні, та турбувався про кожного хворого.

Народ знав, що Іоанн справедливий суддя і тому за правдою усі йшли не до суду, а до свого пристителя.

Розуміючи, що не кожен нужденний може з легкістю звернутися до нього, патріарх розпочав кожні середу та п'ятницю приймати усіх бажаючих коло дверей храму. "Якщо для мене ніколи не заборонений вхід до Господа Бога мого і в молитві я розмовляю з ним, та прошу у нього чого хочу, то чому ж мені не дозволити безперешкодно приходити до мене моєму ближньому, та розповідати мені про власні потреби? Адже нам слід боятися прогнівати того, хто промовив: "Якою мірою міряєте, такою мірятимуть і вам".

Святий Іоанн не відмовляв жодному в допомозі.

Якось один жебрак попрохав у нього милостині. Отримавши гроші, жебрак переодягся, та знову попросив у святителя допомоги. Іоанн впізнав його, проте віддав свою пожертву. Тоді жебрак і втреттє підбіг до єпископа не показуючи свого обличчя. Іоанн і тепер збагнув, що це він, але запитав самого себе: "Чи не Христос зараз випробовує мене?" Після чого знову подав милостиню, але при цьому смиренним словом закликав кмітливого жебрака схаменутись.

Своїм життям святитель Іоанн Милостивий через 14 століть продовжує нагадувати нам про те, що милосердя є одним з найеффективніших ключів від Царства Небесного. А справжня віра перевіряється справами з яких допомога ближнім одна з найперших.

 

1-ше українське радіо "Православний календар" від 25 листопада 2013

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ми шукаємо всіх небайдужих до справи ремонтування і збереження дерев'яної церкви села Півні. Звертайтеся до нас.

Координатором ремонтних робіт -

є староста Катерина Миколаївна (дивись рубрику«Громада»)