Золотоустівська церква


 Золотоустівська церква


У селі говорять, що перший камінь церкви було закладено у 1630 році між двома "Іванами", тобто  25-го листопада "Іваном Милостивим" та 26-го листопада "Іваном Золотоустом". Будувалась церква на кошти громади, а будували її  7 Іванів. Люди вони були прості, не багаті. Будова церкви тривала дуже довго і закінчилася тільки у 1677 році.

   Говорять, що про це прочитали у старій книзі, яка за радянських часів була у церкві. Куди вона поділася і як нам її знайти ми сьогодні поки що не знаємо. Але це можливо тільки питання часу... 


   З історичної точки зору, ця розповідь звучить дуже правдиво, бо як раз у ті самі часи у республіці "Річ Посполита" до якої тоді належала і наша місцевість, почалася громадянська війна під проводом Богдана Хмельницького. Хто тільки не гуляв по цій землі - приходили і польські загони і козацькі, московські і татарські...  Це були дуже важкі часи, які пізніше історики назовуть "руїною". Люди тікали з цього крю хто куди і майже 30-ть років він був мало заселеним. Може як раз це і було причиною так довго тривалої будови церкви?

   Історики кажуть - все, що не є підтвердженим історичним документом, є легендою. Тому ми теж вирішили, подаючи історичну інформацію спиратися на  історичні джерела. Більш детально читайте під рубрикою "Історія".


   Церква Свято-Золотоустівська знаходиться територіяльно у селі Півні. Але так історично склалося, що два села - Півні та Дмитрівка - складають сьогодні одне ціле і належать до одної Сільскої Ради, до Дмитрівської. Церква стоїть на межі двох сіл, тобто у самому центрі.


   Село Півні дуже древнє. Про нього є згадки у грамоті князя Київської Руси Володимира Ольгердовича що жив у 1362-1398 рр. Воно є також на карті відомого французького військового інженера картографа Гійома де Боплана. Він більше 16-ти років (з кінця 1620-х по початок 1640-х років) працював на запрошення польского короля Сигізмунда ІІІ  переважно в Українських землях у справах збудови військових укріплень проти південних ворогів. Такими у той час були кримські татари, турецький султан та... як це не прикро говорити... козаки.

   У ХІХ столітті село Півні належало графам Браницьким і було частиною так званого Білоцерківського Графства.

     Села Дмитрівка та Волиця ще до 1840-х років писалося в церковних книгах як слободи (слободки). Слободою називалося поселення з власним самоврядуванням, мешканців якого власник землі, а часто це була держава або  церква,  звільняв від податків. Ці пільги надавалися власниками, щоб притягнути людей з інших місцевостей й тривали десь  20-25 років. У нашому випадку на початку ХІХ століття Дмитрівка  та Волиця, були володінням Латинського Єпископа Луцького Каспора Цецишевського. Пізніше ці землі були забрані Російською владою та стали належати до так званого Фастівського «казённого имения», яке у свою чергу належало «ведомству казённого имущества». Тому і люди, які там жили, називалися казенними. Ще до парафії церкви села Півні до кінця 20-х років ХІХ ст. належала маленька  слободка Забара Песковка. У 1825 році там проживало тільки дві родини.

   До парафіі церкви села Півні у ХVІІІ столітті відносилося село Кожанка, аж до того часу коли у цьому селі була побудована своя Свято-Миколаївська церква (десь після 1746 року).  Села Дмитрівка і Волиця так і залишилося до самої революціі належати до Півняньської парафії. А слобода Забара Песківка зникла у 1830-х роках.


У центральному державному історичному архіві міста Києва, що на Солом’янці, зберігаються церковні книги з 1784 до 1919 років. Чи велася церковна документація після революції і де вона може зберігатися, ми поки що не знаємо.

Більше інформації читай під рубрикою «Історія».


   Життя дерев'яної будівлі відрізняється від життя кам'яної будови. Воно не таке довговічне. Дерев'яні церкви потребують постійного оновлення і вкладання коштів. Тому ми дуже щасливі, що у нашому селі до сьогодні збереглася дерев'яна церква. Що вона пережила часи занедбання релігійного життя у суспільстві. Але сьогодні церква знаходиться у дуже незадовільному стані.


   Ми ще не знаємо точно, коли була побудована сьогоднішня церква. Ми ще не знайшли письмових свідчень а ні в архівах, а ні в літературі (ви можете нам у цьому допомогти). Але ми припускаємо, що церква постійно оновлюваляся. Старе трухляве дерево замінювалося новим.

   

   У 1962-му році церкву закрили і її приміщення використовувалося  як зерносховище місцевим колгоспом. За щасливої нагоди, ще до "нової руїни 1990-х років",  у 1986-89 рр провелися востаннє великі реставраційні роботи. З того часу, тобто з 1989 року, церква знову працює як релігійна установа. 


    Ми хочемо щиро подякувати кожному, хто у різні роки був причепний до утримання, збереження, лагодження, ремонтування самої будови та доглядання прицерковної ділянки. Ваша праця, а також кожна копійка,  яку Ви дали у свій час на церковні потреби змогла ії зберегти до сьогоднішніх днів.


   Як і з хворими на серце, коли лікарі говорять «чим довше живе людина, тим більше можливості, що з'являться нові досконаліщі медикаменти, які зможуть подовжити її життя», так і ми кажемо, що сьогодні є вже такі технологіі консервації старих архітектурних будов, які зможуть зберегти нашу дерев'яну церкву ще для дуже багатьох поколінь.


                                                                                                                       Оновлено 15.01.2018


Використання матеріалів нашого сайту, а ні в друкованій продукції, а ні в інших виглядах

НЕ ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ



Ми чекаємо на Ваші листи

Звертатися за електронною адресою info@zolotoustivska-zerkva-pivni.com



Ми також шукаємо всіх небайдужих до справи ремонтування і збереження дерев'яної церкви села Півні.

Для добровільних пожертв :
Монобанк картка
4441 1144 4888 3759

Звертайтеся до нас за телефоном +38(050)741-75-96

Координатором ремонтних робіт - є настоятель храму о. Іван (Тригуб)


 

І

О

А

Н


З

О

Л

О

Т

О

У

С

Т



Стояла церква сиротою.

Зігріли ми її душою.

Збирали кошти по краплині. Відродиться вона від нині.


Гуртом дзвіницю відновляли.

Молились, Бога прославляли.

Вона хранила нас віками,

Бо Божа сила разом з нами.


З хрестом, в христі і за Христа

Люд прийде в будні і в свята.

Омиє нас свята вода.

Не буде церква сирота.


Храм народився в Україні.

Ні, не на березі Дніпра.

Ця річка тут тече ще й нині.

Унава. Тиха в ній вода.


Бере початок недалеко.

Ростуть тут трави чарівні.

Злітаються сюди лелеки,

Лебідки гніздяться на ній.


Росисті ранки тут рожеві,

А ночі зоряні, ясні.

Ліс край села стоїть межею.

Це місце з прізвищем Півні.


                     Катерина Рибак

Вишивка Катерини Скуз



Прагнеш почитати тіло Христове?

То не дозволь щоби воно зневажилося у його членах.

Тобто в особі бідних, які не мають у що зодягнутися.

Не вшановуй його тільки тут у церкві, шовковими покривалами, якщо поза межами храму ти його оминаєш коли він страждає від холоду і наготи.


                      Іван Золото-Уст