Головна

Гостинно запрошуємо!

Сайт церковної громади сіл Півні та Дмитрівка Фастівського району Київської області

Засновано 03.10.2013

 

 

Для паломників та туристичних агенцій

Для того щоб під час ваших візитів церква була відчинена, а також для проведення додаткового богослуження, своєчасно повідомляйте

старосту Катерину Миколаївну +38(098)659-32-59

або свіччницю Нялю Олександрівну +38(095)647-74-70

 

 

27 травня Зеленi Свята

Мiсяць по Юрiю в римських календарях є святом рож – розалії. Розалії в римлян були святом предків та тим днем, що з нього починається літо. Від римлян це свято перейшло на Балкани і там було розповсюджене серед тракійського населення. З Тракії (це південно-східня частина Балкану, розділена поміж Туреччиною, Болгарією та Грецією. Теперь Румелія і східня частина Македонії) свято рож перейшло і до нас в Україну, а з приходом християнства було злучене з Святою Неділею – Тройцею.

Тиждень перед Тройцею тепер називається “зеленим”, “клечальним” або “русальним”, а три останні дні цього тижня і три перші дні троїцького тижня називаються “Зеленими Святами”.

В час Зелених Свят цвіте жито й за народнім віруванням, прокидаються мерці, виходять з води русалки. Люди квітчають свої житла клечанням і встеляють пахучими травами, дівчата завивають вінки.

Наш опис Зелених Свят розподіяляється на такі окремі розділи: “Завивання вінків”, “Клечальна субота”, “Клечальна неділя”, або “П'ятидесятниця”, “Русалки”, “Проводи русалок”, “Поминання мертвих”.

 

Завивання вінків

Зелений тиждень починається з четверга. В цей день дівчата йдуть на поля, в левади, чи в ліс і там “завивають вінки – на всі святки” і при цьому співають:

 

Ой, зів'ю вінки та на всі святки,

Ой, на всі святки, усі празднички,

Бо в саду весна розвивається,

Дочка батька дожидається:

“Ой, мій батеньку, мій голубчику,

Ти прибудь сюди хоч на хвилечку,

В мене в тинові під ворітеньки

Синє море все розливається,

Ой, не море ж то розливається,

Пани-гетьмани із'їжджаються...

 

В деяких місцевостях України дівяата ходять по селах з вінками на голові. Вінки в'ють з конвалії, незабудьок, васильку, чебрецю, вплітають і полин. Ставлять стіл під березою, а на стіл – випивку і закуску. Серед закуски завджи є смажена яєшня.

По деяких селах, переважно в східніх районах України, довго зберігався звичай завивати березку. Найповніший запис цього звичаю ми знаходимо в Терещенка з села Березівки на Саратовщині. В четвер із самого ранку дівчата печуть пироги, ріжні солодощі, готують яєшню. В полудень починається головна дія. Подвір'я, куди дівчата зійшлися, чисто виметене. Посеред двору стоїть зрубана молода деревина, а під нею – горщик із водою. Дівчата ходять по дворі або сидять на лавах, на призьбі... Кілька хлопчаків тримають у руках заготовлену їжу, а інші – відра з пивом на палицях. Одна з дівчат відділяється від гурту, підходить до дерева й перекидає горщик з водою, а потім бере дерево в руки й заспівує пісню... З її голосом з'єднуються голоси інших. Ворота відчиняються і весь гурт, оточивши дівчину з деревом, рухається по вулиці в напрямку до лісу. В лісі розстеляють обрус, ставлять їжу и питво. Сідають навколо й починають їсти й пити. По закінчені пиру дівчата розсипаються по лісі й вибирають одну з березок для завивання на ній вінків. Якщо дівчат багато, то вибирають кілька березок такої величини, щоб можна було дістати гілля, стоячи під деревом. Розділившись по двоє, кожна пара з гілля берези в'є собі один вінок, не відриваючи гілок від дерева. Як вінок уже готовий, кожна пара кумується: одна одній через вінок дає жовту крашанку. Обмiнявшись крашанками, цiлуються крiзь вiнок. Пiсля цього приступають до вибору старшої куми: скручують свої хустки, кидають їх вгору i чия хустка пiдлетить вище, та з дiвчат i буде старшою кумою.

Пiсля завивання вiнкiв дiвчата повертаються в село. В недiлю , в день Тройцi, дiвчата йдуть у той самий лiс, де завивали вiнки, щоб знову розвивати їх. Кожна пара оглядає свiй вiнок: чи ще свiжий, чи вже зiв'яв? По цьому судять про своє щастя, чи нещастя. (Тере-щенко, 1848, VI, стор. 167.)Про це спiвається i в пiснi:

 

Пусти мене, мати,

У гай погуляти,

До білої березоньки,

Про щастя спитати... (Петрів Н. Стор. 39.)

 

В Бiлорусi на другий день Зеленого тижня, в березових гаях, дiвчата в'ють вiнки, а потiм їх розвiшують по деревах, спiваючи:

 

Русалочки, земляночки,

На дуб лезлi, кору гризлi,

Звалилися, забилися, -

Тройця!

 

Завивши вiнки, дiвчата стрибають пiд деревом, i б'ючи в долонi спiвають:

 

Ми вiнки завивалi,

Ми горєлочку попiвалi,

I яiчнiцу поєдалi...

 

На ознаку дружби обмiнюються перснями. Потiм старша з дiвчат сiдає на землю, її накривають хусткою i, нiби, припинають до забитого в землю кiлка. Вона робить вигляд, що заснула. В цей час дiвчата, взявшись за руки, танцюють навколо "сплячої русалки"; раптом "русалка" прокидається, пiдстрибуе високо вгору й скаче в танцi, б'ючи дiвчат по руках. Пiднiмається смiх, жарти, а потiм починається частування вином. Частування супроводжується музикою. (Терещенко, VI.)

В неділю, в день Тройці, дівчата ворожать про довговічність батьків, сестер, братів і наречених. Ворожіння відбувається при розвиванні вінків: чий вінок ще не засох, тому довго жити. Отже, вінки були сплетені на батька, матір, сестру, брата й нареченого. Зів'ялі вінки кидають у воду: як попливе – щастя, а як потоне – біда!

На Харківщині та на Полтавщині в Зелений тиждень дівчата водили колись “тополю”; для цього вони збиралися до гурту, вибирали з-поміж себе найвищу на зріст дівчину, яка й повинна була зображати “тополю”. Дівчина піднімала руки догори, з'єднувала їх над головою; на руки їй надівали намисто, стрічки, барвисті хустки, - все це так було рясно поначіплювано, що з-під тих оздоб голови майже не було видно. Груди і стан теж оздоблювалися різнобарвними хустками. Та не завжди “тополя” мала зв'язані руки й не завжди піднімала їх догори над головою; частіше біля пліч прикріпляли дві палички, а над головою їх зв'язували під гострим кутом, і вже на ці палички чіпляли барвисті оздоби.

Вбравши так “тополю”, дівчата водили її не тільки по селу, а й по полях, де в той час колосяться жита. Зустрівши людей, “тополя” їм низько вклонялася, а господарі частували дівчат і давали подарунки “тополі на стрічки”.

Водячи "тополю", дiвчата спiвали:

 

Стояла тополя край чистого поля;

Стiй, тополенько, не розвивайся,

Буйному вiтровi не пiддавайся... (Вперше цей звичай описав проф. Харківського у-ту Петро Гулак-Артемовський (1790-1865). Див. Снегирев, “Прост.”, IV, 1838. Подібний звичай описав Семонтовський з Полтавщини в “Маяку” за 1843.)

 

В пiнському повiтi, в Бiлорусі, теж у Зелений тиждень, дівчата водили “куща”. Ролю того “куща” грала дівчина, з ніг до голови уквітчена зеленим гіллям і квітами.

Водячи “куща” від хати до хати, дівчата співають:

 

Привели куста

Да й из зельоного клону;

Дай нам, пане,

Хоть по золотому,

Да выкоть, пане,

Три бутылки горілки...

 

Далі йдуть пісні про майбутнє весілля, або про побажання доброго врожаю. (Булгаковський “Пинчуки”, том XIII, вып. 3, стор. 55.)

Подібний звичай є тепер, чи був ще донедавна, і в інших европейських народів. Так, у хорватів і словінців у день весняного Юрія хор молоді водить з собою хлопця, що з ніг до голови покритий зеленим гіллям. Водять таку заквітчану постать теж естонці, вони називають його “Мауо”, німці – “Fustige mai”, а чехи – “Зеленого Юра”. (За Ан., стор. 209.)

 

Клечальна субота

На передодні дня святої Тройці, в суботу ранком, до схід сонця, дівчата й молодиці йдуть на левади або в поля рвати запашне зілля: чебрець, полин, любисток, канупер і татарське зілля. Ввечорі цього ж дня квітчають свої хати зеленим гіллям клену, липи, ясеня та осики. Перед дверима будівель, на воротях, а також і в загороді, де ночує скот, ставлять гілля зеленої осики.

Гілля й молоді деревця, зрубані в цей день для оздоби двору й хати, називаються клеченням, а весь тиждень перед святою Тройцею, - клечальним, зеленим або русальним.

В клечальну суботу вносять на ніч до хати зрубану осичку, а ранком дивляться: якщо листя залишилося зеленим, хоч би й зів'яло за ніч, - всі в родині доживуть до наступної клечальної суботи; якщо ж листя почорніє, то буде мреуь у хаті. (Чубинський, III.)

“В задушну суботу вечором ідуть парубки і газди... рубають галузи з лип і мають хижі і весь будинок. Вінці закладають худобі на роги в задушну суботу по полудні. Так замаєна худоба іде вечором домів”. (Матер. до укр. етнології, III.)

“У селі всі хати ще звечора вбиралися зеленим гіллям. Стріхи хат у нашому селі квітчали кленом і листям лопухів. У нас говорили, що то

душі померлої рідні приходять до хати й ховаються в клечанні. Не квітчати хату – було гріх” (Зап. Від Сем. Дихтяра з Чернігивщини).

“Квитчаємо, було, хату в суботу ввечорі : за ікони бузку, васильку накладемо... Засвічуємо лямпадку перед образами, або свічку запалимо. Долівку посипаємо татарським зіллям, чебрцем, канупером, полином, - воно й пахло добре, і гарно було. Жили, як люди...” (Зап. Від Марії Г-ко з Уманщини).

Часом за клечанням доводилося ходити в ліс, чи в діброву, десь далеко; йшли разом з одного села цілими гуртами й тоді такі походи, звичайно, оберталися у веселу забаву. Так, Терещенко пише, що йому не раз доводилося бачити, як натовпи людей поверталися з лісу напередодні святої Тройці, несучи цілі оберемки зелені; співали, вигукували і навіть танцювали (Терещенко, IV, 1848)...

Дуже ймовірно, що наші звичаї – вносити зелень в село, а потім до хати, - колись були зв'язані з накликанням багатства і врожаю.

Стародавні слов'яни, наші предки, молилися деревам, а особливо дупляним; поклонялися березам, липам, дубам. Під захистом предковічних лісів слов'яни віконували свої таємничі обряди. Крім того, вони мали священні дерева на полях, дорогах і поміж селами. Найсвятішим вважався старий дуб; ніяка жертва не була принесена без того, щоб не оздобити її гіллям священного дуба. Найважливіші обряди виконувалися під дубами або липами...

В четвер у зелений тиждень наші дівчата йдуть у ліс, на поля та в левади, збирають квіти та завивають вінки...

Вінки в українських народніх обрядах є символом великої пошани, а також і символом молодости й чистої, незаплямованої краси. За народнім звичаєм дівчина, що втратила невинність, не може одягнути на голову вінок. Крім того, вінок з живих квітів, за народньою уявою, - це оборона від злої напасти.

 

Клечальна неділя, або П'ятидесятниця

Неділя Зеленого тижня називається клечальною неділею, або П'ятидесятницею – це п'ятидесятий день після Великодня.

Ось як описує Олександер Терещенко цей святковий день в українському селі середини XIX-го століття. “Там куди не подивишся – все і скрізь зеленіе. Біля порога хати поставлені зелені дерева; перед вікнами – зелень, тини також уквітчані зеленим гіллям. Увійдеш у білу чисту хату – і там запашна зелень. На покутті стоїть зелене кленове дерево, що відтіняє собою стіл, накритий білою скатеркою. На столі хліб-сіль, за образами – бузок і гвоздики; на стінах і на стелі теж бузок і гвоздики. Долівка встелена травою, а серед трави є запашний чебрець і гіркий полин від чародійства. В полив'яних горнятах і глечиках, що стоять на вікнах і на столі, красуються пивонії, лілеї, фіялки, пижма і боже дерево. Перед іконами жевріє лямпадка або воскова свічечка, тьмаве світло якоої ледве пробивається крізь густу зелень рослинности. Все це навіває на серце й почуття радости, і почуття благоговіння.

Випаливши в печі та попоравшись, що треба в хаті, мешканці села вбираються в святковий одяг; потім сідають по лавках і, склавши руки, з чистою набожністю чекають благовісті. Вдарив дзвін, всі повагом встали і перехрестилися. Дзвін пробив тричі: народ зашумів, засуєтився і повалив до церкви. Біліють сорчки, радують око барвисті запаски, іскряться дукати на запалених сонцем дівочих шиях, блищать кольорові намиста, розвиваються по вітру барвисті стрічки, вплетені в коси дівчат. Дівочі голівки, крім стрічок, уквітчані ще й барвінком та іншими квітами. В руках кожної дівчини жмутик полину, барвінку і любистку.

Парубки в чорних і сірих суконих свитах, підтягнені червоними, зеленими, чи білими поясами, в чорних і сивих смушевих шапках, з суконими або плисовими верхівками; ідуть чинно, весело ступаючи. Всі вони, порівнявшися з поважними людьми, скидають перед ними шапки, а ті вітають їх:

-- День добрий, будьте здорові з святою неділею!

Старші люди одягнені простіше, але теж чисто і охайно. Набожність просвічується в їхніх лицях; до церкви вони наближаються поважним, рівномірним кроком.

Жінки пожилого віку, в білих довгих свитках, з намітками на голові, ідуть скромно, подаючи собою приклад дітям і внукам. Після обідні піднімається радісний шум і говір. В стороні стоїть висока тичка, яка знизу догори увита зеленим гіллям і квітами; біля тої тички насаджені в коло кленові, липові та березові деревця. Сюди сходяться веселі гурти молоді, роздаються пісні й починаються хороводи. Веселощі продовжуються до темної ночі” (Терещенко, IV, 1848). В Україні існував звичай – у день П'ятидесятниці, після літургії, йти хресним ходом до криниць і кропити їх свяченою водою. На зворотному шляху священик обходив усе село й теж кропив свяченою водою; ті з прихожан, які бажали повного посвячення своїх будівель, виносили до воріт стіл, покривали його скатеркою, а зверху клали хліб-сіль. Священик зупинявся біля такого столу і, прочитавши євангеліє, заходив до хати й кропив свяченою водою всі стіни, а потім ішов і кропив усі інші будівлі, що були в господарстві. Таке посвячення домів, криниць і господарських будівель було зв'язане з віруванням селян в існування русалок (Н. Петров, “Труди”, 1871). Про вірування в “криничних русалок” згадує Терещенко, він пише, що ... під час Зелених Свят там сиділи русалки, які називалися “криниченьки” (Терещенко, 1848, IV).Про шанування нашим народом Зелених Свят навіть під совєтською окупацією свідчать такі оповідання: “У нас на Київщині Тройцю селяни шанували й тепер за совєтів; квітчали в хатах клечанням, маїли хату знадвору, молилися Богу, бо це вважалося велике свято і його люди шанували” (Зап. Від Марії Т-ко з Київщини). “Дорогий Броте, ми Зелені Свята відсвяткували, як колись; хату й подвір'я обмаїли шуваром, але радости тієї не було... (“З дому неволі”, “ШП” за 30 червня 1963, ч. 26).

Русалки

Весною, як тільки вкриються травами луки, розпустяться верби й зазеленіють поля, тоді “з води на берег виходять русалки”.

За народньою уявою, русалки – це дівчата або молоді жінки, котрі під час купання втопилися. Утопленці-русалки на віки-вічні відійшли від буденного земного буття й переселилися в таємничу сферу, на дно глибоких рік і озер, у казкові палати, що чудом збудовані з прозорого кришталю.

Місяць і зорі викликають русалок з води. З тихим плескотом хвиль, розгортаючи своїми блідими руками густе латаття, русалки виходять на берег. Русалки не мають на собі одягу, вони голі, у них біле знекрівлене тіло, довге хвилясте волосся, зелене, як трава; стан вісокий і гнучкий, а очі палкі й сині, як морська глибочінь. На голові у кожної русалки – вінок з осоки, і тільки в старшої, царівни, вінок з водяних лілей. Вийшовши з води, русалки сідають на березі, розчісують своє довге волосся, або беруться за руки і водять дивовижні, з таємничим шепотом, хороводи. Іноді русалки вилазять на дерева й гойдаються на гіллі, як на гойдалці, співаючи пісень. Русалчини пісні небезпечні: хто почує їх, то як зачарований, підійде близько до русалок, а русалки тоді заманять його до себе, візьмуть в своє коло, будуть бавитися з ним, а потім залоскочуть і затягнуть у річку, на дно.

З дерев русалки найбільше люблять клен і дуб. Гойдаючись на гіллі, русалки часом розважаються, вони розмотують на деревах нитки, що їх крадуть у тих жінок, котрі заснули без молитви. Часом русалки бігають і по полях, засіяних житом; плещучи в долоні, вигукують: «Ух, ух!... Солом'яний дух!» Від клечальної неділі починаючи, русалки вигукують і в лісах та сміються, аж хвиля по лісі розходиться. Часом русалки розпалюють вогні, що горять над могилами, в дібровах і лісах.

В одній з русалчиних пісень співається, що русалки просять у жінок намітки, а в дівчат сорочки:

 

Сиділа русалонька на білій березі,

Просила русалка у жінок намітки:

«Жінки-сестрички, дайте намітки:

Хоч не тоненької, аби біленької»

 

Сиділа русалка на білій березі,

Просила русалка у дівчат сорочки:

«Дівчата-сестрички, дайте сорочки,

Хоч не біленької, аби тоненької».

 

В Україні довго зберігався звичай серед жінок – в русалчин тиждень розвішувати по деревах полотно, що його ніби русалки брали собі на сорочки. Ба більше: на вікнах розкладали гарячий хліб, гадаючи, що його парою русалки будуть ситі. В русалчин тиждень не слід кидати лушпиння з яєць, бо як потрапить воно на воду, то серед нього плаватимуть русалки й робитимуть шкоду людям. Не можна сіяти муку просто в діжу, бо буде багато русалок.

В русалчин тиждень ніхто не відважується купатися в річці, хібащо київські відьми, бо лише самі вони не бояться русалок. В Зелений тиждень, у четвер, ніхто не повинен працювати, щоб не розгнівати русалок; щоб вони не попсували домашньої худоби, птиці й усього господарства. Цей день називається – Русалчин Великдень; ранком, як тільки зійде сонце, дівчата йдуть у поле «на жита» й беруть із собою хліб із житнього борошна, окремо для цієї оказії спечений; міситься той хліб на кілька шматків, діляться ним порівну, а потім кожна йде на ниву свого батька, де росте жито, і там на межі кладе той хліб для мавок, - «щоб жито родило».

Крім того, дівчата в цей день ще ходять таємно в ліс, маючи завиті вінки русалкам, щоб ті насилали їм багатих женихів. У тих вінках, як думають дівчата, русалки бігають по нивах і в лісах.

Починаючи з четверга Зеленого тижня, дівчата не йдуть у поле по одинці, і не купаються в річках, - «щоб русалки не залоскотали». Дівчата носять при собі полин і любисток, бо цього зілля бояться русалки. Якщо доводиться брести у воду, то спершу треба накидати полину, чи любистку, і тільки тоді вже можна заходити в воду.

За народнім віруванням, у цей день русалки виходять на поверхню землі й дивляться, чи шанують люди їхню пам'ять. Якщо хтось у цей день займається роботою в полі, то русалки заважають працювати й насилають на посіви якесь лихо, а ті, хто шанує це свято, надіються, що русалки будуть берегти їхні поля від шкоди.

В цей день селяни варять просто неба різноманітні страви і взаємно частуються. Господині поливають молоком шлях, чи стежку, де ходили їхні корови до водопою, або в поле на випас. На межах полів господарі кладуть, бувало, по шматку хліба для русалок.

Серед русалок є й лоскотниці – це душі дівчат, що померли зимою; вони з'являються на полях і до сметри залоскочуть дівчат і хлопців, якщо ті потраплять до них.

Напередодні Тройці не можна дівчатам ходити в ліс, бо там їх можуть зловити русалки й питати: «Полин, чи петрушка?». Якщо дівчина скаже «полин», то русалка на це: «Сама ти згинь!» - і відпустить, а як скаже дівчина: «петрушка», то русалка: - «Ти ж моя душка!», - і залоскоче дівчину до смерти.

Та не завжди русалка так розмовляє з дівчиною, - іноді вона шукає розуму в дівчини, задаючи їй три загадки, як про це співається в пісні:

 

Ой, біжить біжить мила дівчина.

А за нею та русалочка:

«Ти послухай мене, красна панночко,

Загадаю тобі три загадочки.

Як угадаєш – до батька пущу,

А не вгадаєш – до себе візьму:

- Що росте без кореня?

– Що біжить без повода?

– А що цвіте без цвіту?

Панночка загадку не відгадала,

Русалка панночку залоскотала.

 

Часом трапляються дівчата, що відгадують такі загадки:

- Камінь росте без кореня,

- Вода біжить без повода,

- А папороть цвіте без цвіту! (Чубинський, III, стор. 186)

 

Така дівка й без полину може не боятися русалок.

В Русалчин Великдень, у четвер, русалки виходять з води, бігають по полях та городах, розшукуючи своїх матерів. Якщо родичі не поминали їх у суботу, то впіймавши свою матір, русалка починає лоскотати її, примовляючи: «За те тебе лоскотала, що мене не поминала!» - і може залоскотати до смерти. В цей день красять яйця на жовтий колір і роздають їх дітям (Иванов В. В. «Жизнь и творч. крест. Харк. губ.», 1898). Н. Заглада, описуючи побут селянської дитини, подає цікаві відомості про те, як діти уявляють собі русалок. Авторка пише: «Дівчата носять полин на хресті, на намистах, щоб видно було. Вони кажуть: «Якщо русалки побачать полин, то втікають від нього». Дівчата обов'язково беруть свіжий полин. Ще беруть пахучу лепеху. Хлопці беруть у кишені, дівчата – в пучечок пахучу лепеху (Або татарське зілля – Acorus calamus L.), шовкову траву (Або ковил пір'їстий – Stipa pennata L.), любисток (Levisticum officinale), м'яту холодну (Mentha piperita L.); це носять із собою в руці. Уявляють собі, що русалки цього бояться. Переважно носять це на перший день Тройці та ще після цього два дні. Як Троєцькі свята минуть, то це лишають: «Пройшло» кажуть, і вже не носять з собою. Кажуть діти: «Як би цього не взяти, то русалки нападуть і залоскочуть.»

Тепер у Троїцькі дні лякають діти дітей (пастухи). Наприклад, один заходить у жито, якщо це на полі, а якщо на лузі, то в траву, або під кущ; переодягається в білу одежу, залазить у траву, підходить ближче до дітей і кричить: «Ой-ой-ой, матінко!» А інші кричать грубим голосом: «Ой-ой, Боже!» - наче стогне, і діти лякаються; займають худобу і женуть на чисте місце, в поле. Або залазить котрийсь хлопець під кущ чи в траву й починає співати:

 

Коли б мені не хрест,

Коли б мені не полин,

Я б тебе задавив.

Коли б мені не трава,

Я б тебе ха-ва-ва.

Коли б мені не пісок,

Я б тебе на часок.

 

Або:

 

Тала, лала бух, бух,

На камені дух, дух.

Коли б мені не любисток та полин,

Та йди к бісу із ним.

Коли б мені не любисток,

То я б тебе за намисто.

 

Коли б мені не полин,

То я б тебе задавив.

Коли б мені не трава,

То я б тебе хавава.

Коли б мені не м'ята,

То була б тобі тут хата.

 

Діти між собою розмовляють про русалок, кажуть: «Чого русалки хреста бояться?» А друга дитина каже: «Мій батько (або мама) казали, що вони з нехрещених дітей, які померли на Троїцьких святках, того русалки бояться хреста, що вони нехрещені».

«Чому вони пахучої трави бояться: любистку, полину, лепехи?» Тому, що та трава для хрещених людей дуже пахуча, а для нехрещених – смердюча.

Діти питають: «А де русалки живуть?» Інші відповідають: «У житах, у воді!» Кажуть: «На Тройцю в жито не можна ходити, бо там русалки. Не можна купатися, бо в воді русалки». Бувало питають діти: «Ну, в житі і в траві русалки, як люди… а в воді які вони?» А друга дитина каже: «Мій батько казав, що бачив у воді такі здорові, як яблука, качаються в воді; як підеш купатися, то ті яблука під боки тебе штовхають і залоскочуть на смерть».

Діти на Троїцьких святах щавлю не рвуть, бо бояться русалок, щоб у траві не залоскотали. Вони щавель ходять рвати перед святками, в суботу, - тоді вони відразу на всі святки наривають.

Діти уявляють собі русалок так, що вони ходять, одягнуті в білу одежу, так як прибирають людину на смерть, накривають наміткою і так вони в білому ходять, від голови до ніг покриті наміткою. Лосарка така, як людина, лише біла, розпатлана (людина заплетена, а то розплетена), бігає по житі та й голосить, людей лякає. Тому років два, на перший день Тройці, покинула Д. у хаті хлопця та дівчину (ще не ходила, тільки лазила), а сама пішла трави жати теляті. Хлопець кинув дитину, а дитина полізла до цебра і там лосарки й залоскотали. Вона вбігла (чула, що кричало), а дитина раком у цебрі, неживе, та синє-синє… Пальці по всьому тілі було знати, що лоскотали. То Бог так покарав, що то празник, а вона пішла жати.

Якщо помре хтось на Троїцькі свята, то баби журяться. Якщо помре маленька дитина, то мати плаче і каже: “Боже мій, ти русалочкою будеш і не зійдеш за ними, за великими; тебе будуть там щипати, лоскотати” (Н. Заглада, стор. 146-147).

“Русалки ще уявляються семилітніми дітьми, - це душі дітей, які померли нехрищеними. Протягом семи років, до свого обернення в русалки, душі цих дітей носяться в повітрі, а в день Тройці і Духів день просять собі хреста: “Мене мати породила, нехрещену положила”. Якщо хтось із християн почує цей голос, то мусить сказати:

“Іван та Марія! Хрещу тебе в ім'я Отця, Сина і Святого Духа. Амінь”, -

 

і кинути рушник, чи бодай хустку, тоді душа такої дитини піде до раю й русалкою не буде. Якщо ж до семи років отак не буде охрещена, то йде в русалки. Ці русалки-семилітки володіють особливою мудрістю, що виявляється в розв'язуванні загадок...” (Н. Петров, стор. 36).

Русалками стають діти, померлі нехрещеними або ті, що народилися неживими, а також і утоплені. Таких дітей хоронять під хатнім порогом, або під верхом (“Верх” – димова труба в сінях, комин). Під порогом хоронять частіше, ніж в іншому місці, бо душам тих немовлят, що зариті під порогом, на тому світі буває легше; їх хрестять і люди і піп, коли йде з хрестом, або молитву давати, переступаючи через поріг (Записав від С. Я-ко з Харківщини – О. В.).

“В Україні є повір'я, що діти, які померли без хрещення, обертаються в мавок, супутниць русалок. Злі духи мучать цих немовлят, і тільки на Зелені Свята вони вільні від тих тортур. До семи років душі немовлят літають у повітрі й жалібно просять, щоб їх охрестили”. Далі: “Свята неділя – день мавок; в цей день вони виходять з води повеселитися, гуляти й ховатися в траві, в житі та в городі... Що ж то за мавки? Маленькі діти, які померли нехрещені. Душі, після їх смерти, переселяються жити в ріки та озера, де вони плавають золотими рибками. Іноді вони обертаються в дівчат і показуються на березі, манять до себе перехожих, а коли хто наближається до них, тоді вони ховаються в воду. Бувало, що мавки заносили з собою на дно річки хлопців, з якими вони люблять бавитися” (Терещенко, “Семик”, 1848, VI).

“Потоплі під час купання дівчата, а за другими, безперечно пізнішими варіянтами, - померлі нехрещені діти, - перетворюються в мавок, або русалок” (Хв. Вовк, стор. 174).

Проводи русалок

У “Десятий понеділок”, на перший день Петрівки, а часом і на Вознесення відбуваються проводи русалок – це спеціяльні обряди, щоб тих русалок позбутися. В ці дні дівчата в полі, на житах, роблять спільний обід – тризну в честь русалок. Після тризни дівчата ходять по полях з розплетеними косами і вінками на голові, співаючи проводи русалкам:

 

Проводили русалочок, проводили,

Щоб вони до нас не ходили,

Та нашого житечка не ломили,

Та наших дівочок не ловили.

 

Перед ворітьми долина,

А в тій долині калина.

Ой, там Галиночка гуляла,

Жемчуг-намисто обірвала.

 

Ой, туди їхав нелюбий,

Став з коника злізати,

Жемчуг-намисто збирати.

 

Не зсідай, нелюбий, з коника,

Не з тобою гуляла,

Намисто порвала.

 

Ой, туди їхав миленький,

З тобою я гуляла,

Дороге намисто порвала. (Чубинський, III, стор. 189. З рукописної збірки П. Куліша.)...

 

Прийшовши в поле, дівчата розкладають вогнище і стрибають через нього, як на Івана Купала. До дівчат приєднуються й хлопці. В кінці забави дівчата спритно й несподівано кидають свої вінки на хлопців, а самі розбігаються. В цей час русалка ніби намагається когось із дівчат спіймати. Якщо зловить, то полоскоче й пустить, а потім і сама повертається додому в село (Шейн П. В., “Материалы”, том I, ч. I, стор. 199. Нав. У Проппа “Рус. Аграрные праздники”. 1963, стор. 79).

Буває й так, що русалку не вибирають з-поміж дівчат, а роблять її з соломи. Солом'яне опудало одягяють в жіночу сорочку й гуртом несуть у поле, на жита. Там, в житі, з опудала стягяють сорочку, розривають його на шматки, а солому розсівають по полі.

Як бачимо, скрізь і у всіх випадках проводи русалок відбуваються в полі, на житах. Тут, очевидно, не важко догадатися, що колись це робилося для того, щоб накликати ліпший врожай збіжжя на полях, але пізніше та головна мета обряду забулася; проводи русалок, якщо вони ще десь відбуваються, є ніщо інше, як гарна і весела забава дівчат.

 

Поминання мертвих

... У нас в Україні слово “русалії” відоме ще з XI-го століття; вже в начальному літописі під роком 1067 “роусальи” згадуються поруч із “скоморохы”...

Поминальний характер русалій лежить в основі й віруванні в русалок: на душі померлих перейшла назва свята. Лишається тільки не зрозумілим, чому покійники стали уявлятися тільки в жіночих образах, чому характеристичною рисою їх стала жіноча краса: довгі розплетені коси, бліде обличчя, гнучкий дівочий стан; або в образі дітей – мавки?

Ми бачили, що навіть клечання, зелене гілля, за народнім віруванням, в'яжється з мертвими предками: “У нас говорили, що то душі померлої рідні приходять до хати й ховаються в клечані” (Чернігівщина, див вище).

На Зелені Свята починають квітувати жита, а за народнім віруванням, в час квітування хлібних злаків прокидаються мерці. В стародавніх мешканців Европи, а зокрема у нас в Україні, квітування хлібів вважалося за найнебезпечніший період; люди боялися, щоб із цвітом чогось не сталося злого. Мертві ж предки – це охоронці інтересів свого роду, за стародавнім віруванням, і ось до них у цей небезпечний час живі зверталися, їх помиали, їм приносили жертву, влаштовуючи на гробках тризни. Ось так здавніх-давен втановився звичай поминати мертвих родичів у час Зелених Свят.

У “Зелену суботу” здавна існує звичай поминати самогубців та ще тих, що згинули без вісті десь на далеких дорогах, в чужих невідомих краях, а таких у нас в Україні завжди було багато. Були це переважно козаки, а пізніше вояки-герої, що гинули в боротьбі за честь, волю і славу своєї батьківщини – України.

 

 

 

 

 

 

 

Олекса Воропай

Етнографічний нарис "Звичаї нашого народу"

 

 

 

Оновлено 21.06.2018

 

 

Використання матеріалів нашого сайту, а ні в друкованій продукції, а ні в інших виглядах

НЕ ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ

 

 

 

 

Ми чекаємо на Ваші листи

Звертатися за електронною адресою info@zolotoustivska-zerkva-pivni.com

 

 

Ми також шукаємо всіх небайдужих до справи ремонтування і збереження дерев'яної церкви села Півні. Звертайтеся до нас за телефоном +38(098)659-32-59

Координатором ремонтних робіт - є староста Катерина Миколаївна

 

І

О

А

Н

 

З

О

Л

О

Т

О

У

С

Т

Герб та прапор сільської громади Півні-Дмитрівка

 

 

У нашому храмі

Рік Вінчання Хрещення

1802 17 66

1804 11 67

1840 23 68

1841 20 96

1842 10 65

1843 21 105

1844 10 106

1845 15 95

1846 21 87

1849 20 86

1851 20 112

1875 52 125

1876 33 136

1880 14 144

1900 31 159

1901 31 174

1902 35 154

1903 28 194

1904 31 181

1905 46 176

1906 52 204

1915 17 162

1916 13 113

1918 83 180

1919 74 171

----------------------------------------

всього 728 3226

Список є неповним, буде постійно оновлюватися,

останнє оновлення 30.01.2016

 

 

Христос воскрес!

 

Господь послав на землю Сина.

Духовність - істина небес.

І через грішників провини

Христос воскрес! Христос воскрес!

 

Нестерпний біль, кровили рани,

Як був розп'ятий він на хрест.

Крізь пильний погляд охорони

Христос воскрес! Христос воскрес!

 

То ніби вранці промінь сонця,

Яке торкнулося небес.

І глас пішов по всій планеті -

Христос воскрес! Христос воскрес!

 

Великдень! В церкві дзвонять дзвони!

На службу люд зібрався весь.

Із святом, любі Християни!

Христос воскрес! Христос воскрес!

 

Катерина Рибак

староста церкви

 

 

 

Отче наш, що є на небесах!

Нехай святúться ім'я твоє, нехай прийде царство твоє,

нехай буде воля твоя як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні.

І прости нам провини нащі, як і ми прощаємо винуватцям нашим.

І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого

Бо твоє є царство, і сила, і слава

отця і сина і святого духу нині і повсякчас і навіки віків,

Амінь

 

 

24 молитви

св. Іоанна ЗОЛОТОУСТА

на всяку годину дня і ночі

Господи, не позбав мене небесних Твоїх благ

 

Господи, визволи мене від вічних мук

 

Господи, розумом чи думкою, словом чи ділом згрішив я – прости мені

 

Господи, визволи мене від усякого незнання, забуття, легкодухості, закам’янілої нечутливості

 

Господи, визволи мене від усякої спокуси

 

Господи, просвіти моє серце, затьмарене злою похіттю

 

Господи, як людина, я згрішив, Ти ж, як Бог щедрий, помилуй мене, знаючи неміч моєї душі

 

Господи, пошли благодать Твою на поміч мені, щоб я прославив ім'я Твоє Святе

 

Господи Ісусе Христе, запиши мене, раба Твого, в книзі життя і подай мені кінець благий

 

Господи Боже мій, хоч нічого доброго не вчинив я перед Тобою, але дай мені з благодаті Твоєї покласти добре починання

 

Господи, зроси моє серце росою Твоєї благодаті

 

Господи неба і землі, пом'яни мене, грішного, мерзенного і нечистого раба Твого, у Царстві Твоїм

 

Господи, прийми мене в покаянні

 

Господи, не залишай мене

 

Господи, не дай мені впасти у спокусу

 

Господи, дай мені благі помисли

 

Господи, дай мені сльози каяття, пам'ять про смерть та упокорення

 

Господи, дай мені твердий намір покаятись у гріхах моїх

 

Господи, дай мені смирення, чистоту тіла мого та послух

 

Господи, дай мені терпіння, великодушність і лагідність

 

Господи, вкорени страх Твій благий в серце моє

 

Господи, сподоби мене любити Тебе від усієї душі моєї і в усьому виконувати волю Твою

 

Господи, захисти мене від лихих людей, і бісів, і пристрастей, і від усього шкідливого для мене

 

Господи, твори за Твоїм бажанням все, що Ти хочеш, і нехай буде воля Твоя у мені, грішнім, бо Ти Благословенний єси навіки

 

Амінь

 

 

Ми шукаємо всіх небайдужих до справи ремонту і збереження дерев'яної церкви села Півні. Звертайтеся до нас.

Координатором ремонтних робіт -

є староста Катерина Миколаївна (дивись рубрику«Громада»)