Головна

Гостинно запрошуємо!

Сайт церковної громади сіл Півні та Дмитрівка Фастівського району Київської області

Засновано 03.10.2013

 

 

Для паломників та туристичних агенцій

Для того щоб під час ваших візитів церква була відчинена, а також для проведення додаткового богослуження, своєчасно повідомляйте

старосту Катерину Миколаївну +38(098)659-32-59

або свіччницю Нялю Олександрівну +38(095)647-74-70

 

День Святой Мокрини

Першого серпня за новим стилем (19-го липня за старим стилем) святкувався день святої Мокрини; за народньою уявою – це останній день літа. Існує приповідка: “Свята Мокрина осінь приносить”.

Колись господарі в цей день примічали погоду, бо існувало вірування, що яка погода на Мокрини, така буде й осінь. Якщо в цей день ішов дощ то селяни чекали мокрої дощової осени, а якщо було сухо й світило сонце, то це був знак теплої й сухої погоди восени.

“Як на Мокрини дощ, то оріхи повимокають, а як сухо, то бджоли повилітають!”, - тобто будуть ще роїтися. Так говорять селяни на Київщині.

“Якщо на Мокрини дощ, то сій жито: буде врожай!”, - каже приповідка на Уманщині.

 

 

 

 

12 липня Свято Петра і Павла

Дванадцятого липня за новим стилем - день святих Первоверховних Апостолів Петра і Павла, або, як кажуть наші селяни, "Петра".

В цей час у багатьох райлнах України починаються жнива, а звідси й походить народнє вірування про те, що справа святого Петра - "жито зажинати".

В одній з народніх колядок святі Апостоли Петро і Павло виступають плугатарями, вони орють поле під осінній засів:

 

Святий Петро за плугом ходить,

Святий Павло волоньки водить,

А сам Господь-Бог пшеничку сіє,

А святий Ілля заволочує.

На карпатських полонинах, де потепління наступає пізніше, ніж в інших частинах України, з іменем святого Петра в'яжеться найвищий розквіт літнього періоду. В одній колядці співається, що святий Юрій трубить в трембіту "листовую", а святий Петро - "в цвітовую": як затрубів святий Петро, то -

 

Пішли голоси по полонинах,

По всіх царинах, та й по всіх садах,

По виноградах, по пасіченьках -

Всі полонини у цвіту стали,

Всі полонини та всі царини,

Та й усі сади, та й виногради.

Зродили цвіту по всьому світу,

А пчолоньки сі ба й ізроїли,

Та на цвіт спали, медок зібрали.

(В. гнатюк, стор.214.)

 

Святий Петро часто згадується в народніх віруваннях та леґендах; так, на Херсонщині записано оповідання про те, як Бог з Петром людей парували: "...ідуть вони в жнива; сонце пече їх..., жито стоїть, як стіна; те жито дівка жне так, що й голови не піднімить. Петро й каже: "Боже, поможитобі, дівко!" Вона підняла голову, подяківала та й знову жне. Пішли вони на другу ниву, а там під копою в холодку дівка спить, аж хропе. Подивився на неї Бог і святий Петро та й пішли далі. Дивляться, стоїть віз отпряжений, а під возом спить парубок - нап'яв собі холодок з ковдри, та й спить. Хотів святий ціпком оперізати, а Бог каже: "Не займай, Петре, ходім!" Пішли вони й зайшли в пшеницю - як ліс стоїть пшениця; парубок жне її, пече його сонце, а він працює й голови не піднімить. Петро й каже: "Боже, поможи тобі, хлопче!" Парубок підняв голову, подякував та й знову жне. Відійшли вони, а Петро й каже до Бога: "Спаруй, Боже, цього парубка та оту дівку, що жито жне, і тих ледацюг спаруй". А Бог відповідє йому: "Старий ти, Петре, та дурний. Як тих ледацюг спарувати, то вони й з голоду помруть; цього парубка треба спарувати з ледачою дівкою". Так воно й буває в світі: як чоловік роботяга, то жінка ледащо; а як жінка моторна, то чоловік вайло" (Бассараба І. В. Матеріяли, 1916, стор.50.).

До свята Петра й Павла готувалися колись в Україні як до великого свята: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, вбирали подвір'я. Ранком у цей день, звичайно, всі йшли до церкви. Дівчата вбирали свої голови вінками з польових квітів, а особливо червоними маками. Повернувшися з церкви, люди розгівлялися мандриками. Мандрики - це пампушки печені з пшеничного тіста, яєць й сиру. Сама назва походить ніби від того, що мандруючи по світі, Петро з Павлом живилися "мандриками". В цей день зозуля перстає кувати; селяни кажуть, що вона мандриками подавилася, бож украла в святого Петра одну мандрику й за це її Бог покарав тим, що вона на Петра давится мандриками й перестає кувати. А якщо кує зозуля й після Петра, то це, за народнім віруванням, віщує нещастя.

На другий день після "Петра" є теж свято, але наполовину менше, і називається воно "Полупетра" або "Петрового батька". На Слобожанщині колисьу цей день різали трьох півників і варили борщ у трьох горнятах - "три борщі, бо святий Петро три рази відрікався від Христа".

 

 

Зажинки

Коли жито, ячмінь і пшениця дозріють, то господиня бере, бувало, хліб-сіль і громичну свічку (Дів. Том І, стор. 198) та йде в поле зажинати ниву; вона жне серпом перший сніп пашні, несе його додому і, як де ведеться, - в одних місцевостях ставлять той сніп на покуття під образами, а в інших – у стодолі, де він стоїть аж до кінця молотьби. Пізніше цей сніп обмолочують окремо й зерна з нього святять у церкві, а перед засівом змішують їх із насінням. Соломою з першого снопа загодовують корів, щоб не хворіли. Часом зажинки робилися в присутності священика.

Крім зажинок, робили ще й закрутку, щоб рука лиходія і знахаря не могла зіпсувати хліба. Закрутка робилася так: коли дозрівали хліби, тоді жінки йшли з піснями в поле, і одна з них, взявши в жменю колосся, завивала їх вузлом – це й була закрутка. Інші в цей час співали хороводні пісні на завиття вінків, а потім усі разом з веселими піснями поверталися додому (За Терещенком, VI, 39).

Очевидно, що в кожній іншій місцевості зажинки робилися по-різному, але в етнографічній літературі матеріялів про це, на жаль, дуже мало.

 

Жнива

Колись, та не так і давно, з пів століття тому, єдиними знаряддями для збирання хліба були серп і коса. Комбайни в Україні з'явилися лише в тридцятих роках нашого століття.

Отож, за тиждень після “Петра” в Україні починалися жнива, на полі з'являлися люди в широких білих штанях, у полотняних сорочках, з мантачками за поясом і з косами в руках, - косарі; вони вдаряли своїм гострим знаряддям по сухих стеблах дозрілого хліба й довгий рівний покіс, як простелений рушник, лягав стрічкою за кожною косою.

Дівчата й молодиці виходили на ниву з серпами; жнучи, вони спритно клали сніп за снопом і, працюючи, співали:

 

Вгору, сонечко, вгору,

Хай я нивоньку дожну.

Ой, лане-ланочку,

Скажи ж мені правдочку,

Чи будемо ми в кінці,

Чи підемо ми в вінці?

Ой, будем, доню, будем,

Лише нивоньку дожнем!

 

А як ниву вже дожинають, то співають, бувало:

 

Дивувалися ліси,

Де поділися вівси,

Женчики позжинали

Залізними серпами, -

Залізними серпами,

Біленькими руками.

 

Увечері, коли вже зайде сонце, натомлені тяжкою працею женці йдуть, було, додому і співають:

 

Ой, заспіваймо, хай дома почують,

Хай нам вечерять готують.

Утомила нас та широкая нива,

Що тепер нам і вечеря не мила.

Ой, не так нива, як високії гори,

Ой, не так гори, як велике жито,

А вже ж нам спину, як кілком перебито.

 

Колись давно нашим жінкам та дівчатам доводилося жнивувати у панів. Якщо пан був поганий, то женці йому співали:

 

Ой, в чужого господаря обідать пора,

А в нашого господаря ще й думки нема,

Ой, паночку наш, обідати час!

А в чужого господаря горілочку п'ють,

А в нашого господаря й води не дають,

Ой, паночку наш, обідати час!

А в чужого господаря полуднувать пора,

А в нашого господаря й на думці нема,

Ой, паночку наш, полуднувать час!

А в чужого господаря полуднували,

А в нашого, багатого, ще й не думали,

Ой, паночку наш, полуднувати час!

 

Коли вже кінчаються жнива і в полі дожали останню ниву, дівчата співають:

 

Перепілонька мала,

Де ся будеш ховала?

Ми пшеницю дожали,

У снопи пов'язали,

В копи поскладали

Одна копонька в стозі,

А друга в оборозі,

А третя в стодолі, -

Нам горілонька на столі!

Або так:

 

Ой, їздило пахолятко по полю,

Запрошало челядоньку до двору,

Ой, до двору, челядонько, до двору,

Не запалюй білого личенька на полю.

 

Дожинаючи ниву, женці залишають трохи недожатих стебел з колосками “Спасові на бороду”. Те недожате колосся вони зв'язують у пучок червоною ниткою, або виплітають колоссяну китицю, ніби бороду, й пригинають колосся до землі – це і є “Спасова борода”, яка в різних місцевостях України називається по-різному. Так, на Підляшші її називають “перепілка”, а на Поліссі “перепелиця” – це ніби останнє пристановище для цього птаха, як про це співається в пісні:

 

Не вилітай, сива перепілко,

Вже ми не підемо в твоє пілко!

 

Але перепелиця – це вже, ймовірно, пізніший додаток, бо суть “бороди” правдоподібно пояснюється тим, що це останній притулок польового духа, який у слов'янській мітології уявлявся в вигляді кози. На Волині “борода” так і називається - “коза”. Там же, на Волині й на Підляшші, ту “бороду” оздоблюють стрічками й квітами. Потім обполюють траву навколо “Спасової бороди”, чи там “перепелиці”, чи “кози”, - це вже роблять скрізь, у всіх місцевостях. Далі виминають з колосся трохи зерна й закопують в землі, або просто сіють зерно поміж стеблами тої “бороди”. Подекуди, як ось на Чернігівщині, коло “бороди” кладуть окраєць хліба, дрібку соли, баньку з водою і співають:

Оце тобі, “борода”,

Хліб, сіль і вода!..

 

А потім ще й приказують: “Роди, Боже, на всякого долю: бідного и багатого!” Парубкам кажуть пролазити через ту “бороду”, щоб були багаті. Молодиці ворожать про врожай, кидаючи назад себе серпа. Як серп падаючи, вдариться гострим кінцем об землю, то в наступному році буде врожай, а як вдариться тупим або держаком, - то це погана прикмета. Так ворожать тричі.

Про “Спасову бороду” женці співають:

 

Сидить ворон на копі,

Дивується “бороді”:

Ой, чия ж то “борода”

Сріблом-злотом обвита?

Ой, чуй, пані, чуй:

Вечеряти нам готуй!

Сріблом-злотом обвита,

Красним шовком обшита –

Ой, чуй, пані, чуй:

Вечеряти нам готуй!

Нашої пані “борода”

Сріблом-злотом обвита –

Ой, чуй, пані, чуй:

Вечеряти нам готуй!

Сріблом-злотом обвита,

Красним шовком обшита –

Ой, чуй, пані, чуй:

Вечеряти нам готуй!

А чужої пані “борода”

Мочалкою обвита –

Ой, чуй, пані, чуй:

Вечеряти нам готуй!

(Див. А. Кримськкий “Волосова борода”. Укр. АН. Збірник Істор.-Філолог. відділу. Київ, 1928).

 

Як бачимо, дивується ворон, бож він птах бувалий, скрізь літає, багато світу бачив, а такої гарної “бороди”, як у нашої пані, не зустрічав. Замість ворона часом згадують лісового гостя ведмедя –

 

Сидить ведмідь на копі,

Дивується “бороді”...

 

Але найчастіше пісня каже, що “сидить півень на копі і дивується “бороді” - і це, здається нам, найдотепніше, бож півень і сам має бороду і то не абияку, а червону, і навіть він, мовляв, такої гарної “бороди”, як у нашої пані, не бачив.

Зустрічається ще й такий варіянт пісні:

Ходить Ілля по межі,

Дивується “бороді”... , - (М. Грушевський, І, стор. 193)

бо в північній Україні зажинають саме на Іллю, 20-го липня, (за старим стилем), а в південній – вже в цей час кінчаються жнива. Якщо жнива починаються швидше, то люди кажуть, бувало: “Бач, як Ількові бороду розчісують, - косять!”, і додає записувач: “до Іллі так уже викосять жито, що й на бороду Іллі не оставлять”, -

Ми-то, женчики, ми-то

Пожали всеньке жито,

А другі ліниві:

Стоїть жито на ниві!

Як уже всі хліба вижаті й женці кінчають складати снопи в копи, то вони співають:

Ой, задзвеніли стодоли, стодоли,

Що не повні сторони, сторони.

Ой, не дзвеніте стодоли,

Будуть повні сторони:

Скільки на небі зірочок,

Стольки на полі копичок.

Зіроньки небо світили,

Копоньки поле укрили...

 

* * *

Збираючи врожай не тільки поля, а й городу, чи саду, за нашим народнім звичаєм годиться щось щалишити “на пні”, в землі, чи на дереві. Збираючи садовину, наприклад, наші селяни залишають на кожному дереві по яблуку, чи грушці, а вишні, звичайно, залишаються на вершку дерева – “на розплід”. Існує повір'я, що коли забрати геть усе докраю, то наступного року не вродить. Часом кажуть, що це залишається для птиць, бож Бог, мовляв, родить не тільки нам, а й на їхню, пташину, долю. Це – правда.

 

Обжинки

Жнива скінчилися. Поля густо вкриті копами. Високі навантажені гарби, ритмічно поскрипуючи, везуть урожай з поля додому. В той день, як скінчили жнива, дожали останню ниву, женці ходять по полю, збирають колоски, плетуть один спільний вінок з того колосся, і співають:

Кінець нивочці, кінець,

Будемо плести вінець,

Добре нам було жати,

Бо було з ким розмовляти.

Ой, добре було жниво,

Бо була горілка й пиво...

Або:

Котився віночок по полю,

Просився у господаря в стодолу:

“Пускай, господаре, в стодолу,

Вже я набувся на полю,

Вже я на полю начувся,

Ранньої роси напився.

Я не довго полежу,

Зараз на поле побіжу”.

“Зараз на поле побіжу” – на озимий посів збирається бігти вінок з жита-пшениці, щоб і в наступному році було женцям чого жати.

На Поділлі, крім вінка, ще плететься “квітка” – це п'ять, чи шість окремих невеличких снопиків або пучків, сплетені разом в одну цілість так, що зовні це все справді нагадує велику квітку.

Коли “квітка” і вінок вже готові, дівчата й молодиці вибирають з-поміж себе, звичайно найкращу дівчину; кладуть їй на голову вінок, дають “квітку” в руки і пускають її вперед, а вже за нею на певній відстані йдуть женці, співаючи:

Зашуміла діброва,

Залящала дорога,

Господареві женці йдуть,

Золотий вінок несуть.

Місяце-місяченьку,

Світи нам доріженьку,

Щоб ми не заблудили,

Віночок не згубили,

Бо наш віночок красний,

Як місяченько ясний;

Іще вищий від плота,

Ще дорожчий від злота;

Іще вищий від гори,

Ще ясніший від зорі.

Або:

Ой, весело, господарю, весело,

Що ми віночок несемо,

А ще буде веселій,

Як положим на столі.

Маяло житечко, маяло,

Поки на полі стояло,

Та не буде маяти,

Як буде на столі лежати.

Усе це співається ще в полі, а як заходять женці в село, то співають таких пісень:

Наше село веселе,

Ми віночок несемо,

Не з золота – з яриці,

З озимої пшениці;

Не з золота, а з жита,

Нам горілка налита...

Або:

Сива пава літала,

Крильми двір замітала,

Сподівалася вінця

До своєго гуманця.

 

Замітайте двори,

Застеляйте столи,

Сподівайтеся вінця

До своєго гуманця

Підходячи до двору господаря, женці співають:

Несемо вам полон

Изо всіх сторон,

І з гір, і з підгір'я

На господарське подвір'я.

З подвір'я – до стодоли,

З стодоли – до комори,

З комори – на нивоньку,

В щасливу годиноньку.

Часом співають ще й так:

Закотилось те сонечко за зелений бір,

Ми підемо вечеряти у багатий двір:

А в багатому дворі,

Хліба-соли на столі,

І хліба і соли

І всього доволі:

Вареники в маслі,

Горілочка в пляшці.

Нарешті женці заходять на подвір'я господаря, стають перед хатою й співають:

Вийди, господарю, в цей час,

Викупи вінок у нас:

Дай нам таляр битий

За цей вінок витий,

Бо то дівоньки плели,

Що горілоньку пили.

Віночок – на кілочок,

Нам горілочки дзбаночок.

Господар виходить з хати, бере “квітку” з рук дівчини й запрошує до хати всіх женців. У хаті вже накриті столи і приготовлений смачний обід з горілкою. Обідаючи та п'ючи горілку, женці співають:

А ми жито ізжали,

Щоб за рік знов діждали:

Скільки на небі зірочок,

Стільки на полі копичок.

Ой, обжинки, наш паночку обжинки,

Дай нам ще меду й горілки...

Застольні пісні, що їх співають женці при обжинковому обіді, цікаво змішують мотиви величальні з мотивами весільними. Якщо в обжинковому вінці приходить дівчина, то їй бажають стати у церкві під весільний вінець.

Яків Головацький, подаючи обжинкові пісні села Тури, Золочівського повіту, описав момент, як господар запрошує женців до хати.

“Тут виходить господар на подвір'я і дівчина з колоссяним вінком вкланяється і каже:

Дай вам, Боже,

Щоби 'сьте щасливо дочекали

На той рік сіяти, орати,

А ми здорові збирати!

Господар відповідає:

Дай, Боже, дочекати в добрім здоров'ю!

А ти, молода, Бог дай, здорова росла

И шлюбного вінця доросла!

Дівчина здіймає з голови вінок, віддає господареві й каже:

Нате ж вінець,

А нам дайте на танець!

Господар дав їй кілька дрібних монет, приймаючи вінок, а потім повісив той вінок у хаті на кілочку. Між тим дівчата й молодиці продовжували співати:

Нива ся хвалила,

Що добре зродила;

Єще ся хвалила,

Ліпше буде родила.

З стріхи горіхи летіли,

Женці горілки хотіли:

Віночок на кілочок,

Горілка на столочок!

(“Народныя пѣсни, Часть ІІІ”, стор. 195.)

 

На Чернігівщині по закінченні жнив женці обходять ниву, збирають незрізані серпом колоски і в'ють вінок, а часом два вінки: один із жита, а другий з пшениці. Кожний вінок, звичайно, переплітається польовими квітами: синіми волошками, червоними маками, білим ромен-зіллям. Сплетений вінок кладуть на голову найкращій із дівчат і всі гуртом ідуть на господарський двір, співаючи пісень. Попереду йде хлопчик і несе уквітчаний сніп жита, чи пшениці. Підходячи до господарських воріт, женці співають:

Одімкни, пане, нові ворота,

Несем віночок з щирого злота;

Ой, вийди, пане, хоч на ґаночок,

Ой, викуп, викуп злоти віночок...

Господар виходить на ґанок і зустрічає женців із хлібом-сіллю, а потім запрошує до хати й частує обідом з горілкою. Вінок і сніп даються господареві в руки зі словами:

“Дай, Боже, щоб і на той рік уродився хліб!”

Цей сніп і вінок зберігаються в хаті на покутті під образами, а в день Спаса їх несуть до церкви й святять разом із хлібом, що спечений з борошна нового врожаю.

Щоб узнати котрий посів буде ліпший – ранній, середній, чи пізній, - господарі колись ворожили так: відривали від обжинкового вінка три колоски й закопували їх у землю; один із тих колосків мав визначати ранній посів, другий – середній, а третій – пізній. Потім дивилися, котрий із цих трьох колосків швидше й ліпше давав зелені сходи і робили відповідні висновки. Розуміється, це була свого роду традиційна гра, а не поважне визначення часу осіннього посіву.

Всі ці обжинкові звичаї виконуються тільки з озимими хлібами: з житом і пшеницею; закінчення жнив ярого збіжжя не відзначається якимись спеціяльними обрядами, хібащо слід згадати про “обкіски” в Західній Україні, про які згадує Яків Головацький. Цей автор пише, що, звичайно, хтось із косарів по закінченні жнив ярого збіжжя приносить на косі невеличкий віночок з колосків ячменю, вівса, чи гречки. Здіймаючи з коси той вінок і передаючи його господареві, косар виголошував таке побажання:

Дай вам Господь Бог

Обкісків діждати,

Єще вам дай, Боже,

Щасливо зібрати,

Звести, змолотити,

З Богом ся веселити,

І довгий вік прожити!

За це господар давав, звичайно, косареві кілька дрібних грошей на пиво. (“Распред. и оглав. народ. пѣсенъ”, 1878, стор. 8)

 

 

Олекса Воропай

Етнографічний нарис "Звичаї нашого народу"

 

 

 

Оновлено 24.07.2018

 

 

Використання матеріалів нашого сайту, а ні в друкованій продукції, а ні в інших виглядах

НЕ ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ

 

 

 

 

Ми чекаємо на Ваші листи

Звертатися за електронною адресою info@zolotoustivska-zerkva-pivni.com

 

 

Ми також шукаємо всіх небайдужих до справи ремонтування і збереження дерев'яної церкви села Півні. Звертайтеся до нас за телефоном +38(098)659-32-59

Координатором ремонтних робіт - є староста Катерина Миколаївна

 

І

О

А

Н

 

З

О

Л

О

Т

О

У

С

Т

Герб та прапор сільської громади Півні-Дмитрівка

 

 

У нашому храмі

Рік Вінчання Хрещення

1802 17 66

1804 11 67

1840 23 68

1841 20 96

1842 10 65

1843 21 105

1844 10 106

1845 15 95

1846 21 87

1849 20 86

1851 20 112

1875 52 125

1876 33 136

1880 14 144

1900 31 159

1901 31 174

1902 35 154

1903 28 194

1904 31 181

1905 46 176

1906 52 204

1915 17 162

1916 13 113

1918 83 180

1919 74 171

----------------------------------------

всього 728 3226

Список є неповним, буде постійно оновлюватися,

останнє оновлення 30.01.2016

 

 

Христос воскрес!

 

Господь послав на землю Сина.

Духовність - істина небес.

І через грішників провини

Христос воскрес! Христос воскрес!

 

Нестерпний біль, кровили рани,

Як був розп'ятий він на хрест.

Крізь пильний погляд охорони

Христос воскрес! Христос воскрес!

 

То ніби вранці промінь сонця,

Яке торкнулося небес.

І глас пішов по всій планеті -

Христос воскрес! Христос воскрес!

 

Великдень! В церкві дзвонять дзвони!

На службу люд зібрався весь.

Із святом, любі Християни!

Христос воскрес! Христос воскрес!

 

Катерина Рибак

староста церкви

 

 

 

Отче наш, що є на небесах!

Нехай святúться ім'я твоє, нехай прийде царство твоє,

нехай буде воля твоя як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні.

І прости нам провини нащі, як і ми прощаємо винуватцям нашим.

І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого

Бо твоє є царство, і сила, і слава

отця і сина і святого духу нині і повсякчас і навіки віків,

Амінь

 

 

24 молитви

св. Іоанна ЗОЛОТОУСТА

на всяку годину дня і ночі

Господи, не позбав мене небесних Твоїх благ

 

Господи, визволи мене від вічних мук

 

Господи, розумом чи думкою, словом чи ділом згрішив я – прости мені

 

Господи, визволи мене від усякого незнання, забуття, легкодухості, закам’янілої нечутливості

 

Господи, визволи мене від усякої спокуси

 

Господи, просвіти моє серце, затьмарене злою похіттю

 

Господи, як людина, я згрішив, Ти ж, як Бог щедрий, помилуй мене, знаючи неміч моєї душі

 

Господи, пошли благодать Твою на поміч мені, щоб я прославив ім'я Твоє Святе

 

Господи Ісусе Христе, запиши мене, раба Твого, в книзі життя і подай мені кінець благий

 

Господи Боже мій, хоч нічого доброго не вчинив я перед Тобою, але дай мені з благодаті Твоєї покласти добре починання

 

Господи, зроси моє серце росою Твоєї благодаті

 

Господи неба і землі, пом'яни мене, грішного, мерзенного і нечистого раба Твого, у Царстві Твоїм

 

Господи, прийми мене в покаянні

 

Господи, не залишай мене

 

Господи, не дай мені впасти у спокусу

 

Господи, дай мені благі помисли

 

Господи, дай мені сльози каяття, пам'ять про смерть та упокорення

 

Господи, дай мені твердий намір покаятись у гріхах моїх

 

Господи, дай мені смирення, чистоту тіла мого та послух

 

Господи, дай мені терпіння, великодушність і лагідність

 

Господи, вкорени страх Твій благий в серце моє

 

Господи, сподоби мене любити Тебе від усієї душі моєї і в усьому виконувати волю Твою

 

Господи, захисти мене від лихих людей, і бісів, і пристрастей, і від усього шкідливого для мене

 

Господи, твори за Твоїм бажанням все, що Ти хочеш, і нехай буде воля Твоя у мені, грішнім, бо Ти Благословенний єси навіки

 

Амінь

 

 

Ми шукаємо всіх небайдужих до справи ремонту і збереження дерев'яної церкви села Півні. Звертайтеся до нас.

Координатором ремонтних робіт -

є староста Катерина Миколаївна (дивись рубрику«Громада»)