Головна

Гостинно запрошуємо!

Сайт церковної громади сіл Півні та Дмитрівка Фастівського району Київської області

Засновано 03.10.2013

Богослужіння

 

•07-08 квітня - всеношне Великоднє богослужіння о 23.00

•15 квітня - Богослужіння о 9.00

•22 квітня - Богослужіння о 9.00

•29 квітня - Богослужіння о 9.00

 

 

Для паломників та туристичних агенцій

Для того щоб під час ваших візитів церква була відчинена, а також для проведення додаткового богослуження, своєчасно повідомляйте

старосту Катерину Миколаївну +38(098)659-32-59

або свіччницю Нялю Олександрівну +38(095)647-74-70

 

 

Радуниця і Проводи

Другий тиждень після Великодня називається "поминальним", або Томиним (Фоминим) тижнем; починається цей тиждень Томиною неділею.

В старих писаних пам'ятках для цього тижня (чи тільки неділі, що нею починається тиждень) є ще й третя назва: Радуниця, або Радунець, а ще - Рабовниця.

Так, у Троїцькому літописі з 1372 року згадується, що "Литва и ляхи Жемотъ придоша изгономъ (къ Переславлю) по Велицѣ дни на другой недѣлѣ во вторникъ, на заутрiе по Радоницѣ".

В Новогородському літописі з року 1373(6880 від сотворіння світу) записано: "Въ среду на завтрые по Радуници".

А року 1556 (7063) записано таке: "Мѣсяца апреля въ 22 день, въ понедѣльникъ на второи недѣли послѣ Велица дни, канунъ Радуници..."

В Стоглаві осуджується тих, котрі по "Велицѣ дни окличи и на Радуницы въюнецъ и всякое в нихъ бѣсованiе..."

Або ще: "Апрѣля 7 на завтрея радуницъ быстъ гибелъ въ солнцы". (Псков. І л. року 1541 [7048]).

А в Київському літописі з року 1493 записано: "Тояже весны на Радуницу, Апрѣля 16-го, погорѣ Москва..."

"Въ Устюгѣ Великомъ, съ 1445 г. Въ Радуницу бываетъ крестное хожденiе на убогiй домъ при Iоанно-Предтечевскомъ монастырѣ, а по совершенiи панахиды, гулянье въ сосновой рощѣ, выросшей на тамошнем кладбищѣ..." ("Сѣверный Архивъ", 1824, И. 17.).

 

 

В церковному словнику з року 1773 читаємо таке: "В Радуницю був звичай серед простолюддя згадувати померлих свояків, з язичними обрядами, і той, хто згадував, приносив на могилу вино, сичене пиво (Від слова "сытить" - підсолоджувати.), пироги, млинці і після відправи священиком литії, взявши чарку з вином, або склянку з пивом, відливав частину на могилу, а решту допивав сам; жінки в цей час плаксивим голосом причитали добродійства покійника..." ("Новое приб. къ сл. церк.", 1818.).

Радуницю знають і болгари: вони теж їдять, п'ють на могилах рідних і причитають добродійства покійника (В сучасних болгарів цей звичай має назву "Задушніца".).

В Польші "Radonice" практикується у Варшавському повіті.

У стародавніх слов'ян Радуницею (або "весняною радістю") називався, ймовірно, цілий цикл весняних свят - час поминання мертвих, за стародавнім народним віруванням, мерці радіють, коли їх поминають добрим словом живі свояки та ще й приходять до них на їхні могили. Пізніше, вже після введення християнства, Радуниця справлялася лише один день - на другу неділю після Великодня.

"Весняні обряди колись, очевидно, ще більш багаті й різнорідні змістом, ніж новорічні.., припадали на великий піст, що стояв уповнім контрасті з весняною "радістю". Через те дещо перекинулося на великодній тиждень..." (М. Грушевський, 1923, стор. 165.).

Карамзин, пояснюючи слово Радуниця, твердить, що в стародавніх слов'ян цією назвою визначалося будь-яке всято (И. Г. Р., ч. V.).

В сучасних українських народніх звичаях слово "Радуниця" вже не зустрічається. Обряд поминання мертвих у "поминальний" тиждень після Томиної неділі, в залежності від ммісцевости, має такі назви: "гробки", "могилки" (Поділля й Волинь), "бабський Великдень" (Київщина та Лівобережжя), поминки (Херсонщина). Але скрізь, по всій Україні, поширена церковна назва Проводи.

Назва Проводи, ймовірно, походить від події, про яку в Євангелії записано так: "Когда при распятiи Господнемъ тѣлеса многихъ святыхъ восташа и, по воскесенiи Его, внидоша во святый градъ: тогда сихъ-то святихъ яко бы опять послѣ праздника сопровождали (проводили) до гробовъ граждане" (За Сн. ІІІ.).

Застосування цієї назви, як свідчать Максим Берлінський (М. Б. (1764-1848) - перший київський археолог.), стосується часів Петра Могили (перша половина ХVІІ століття), коли, як пише Снєґірьов, "Нѣкоторые церковные обряды заведены были изъ подражанія Польскимъ" (Сн. ІІІ, 1838.), - точніше: західнім, на відміну від східніх.

Сама відправа Проводів у Києві, десь на прикінці ХVІІІ століття, відбувалася так:

 

"...На гору Скавицю (або Щекавицю) збиралися для поминання родичів найповажніші (В ориґіналі "почетнѣйшiе".) києвоподільські горожани. Панахидні літії відправлялися священиками над кожною могилою, потім кожна родина сідала колом біля своїх покійників і поминала їх тим їством і напоями, що їх із собою приносила. А тим часом школярі наспівували їм духовні пісні (псальми), іноді скрипачі награвали сумовитих мелодій. Під час того частування були й найубогіші" (Сн., ІІІ, 1838.).

 

Про Проводи на Слобідській Україні, вже в ХІХ століття, маємо таке свідчення Квітки-Основ'яненка (1778-1843):

"...То було на самі Проводи, і треба було через кладовище йти, де на гробках у той День усі поминають своїх родичів".

Уже для пізніших часів (кунець ХІХ і початок ХХ століття) про відправу Проводів "на гробках" у селах і містах України зафіксовано такі оповідання:

"... Поминають померлих у Хомин понеділок, бо в Проводи наш Великдень відходить, а тому, що залишилося в нас, те треба дати їм, померлим" (Місто Олександер, Рівенського повіту.).

"...На загальному обіді роздають коливо з медом, - його треба їсти натщесерце" (Село Дедеркало, Кременецького повіту.).

" ... По закінчені обіду господарі йдуть до своїх родових могил і кожний просить священика, щоб він відправив по померлих панахиду.

На могилі кладуть три, або чотири, яєць. По закінчені панахиди господар розбиває ці яйця об надгробний хрест і віддає іх дідові, примовляючи:

- Помолись, дідуню, за померлих тата, маму і за сестру.

При цьому він каже дідові імена своїх померлих родичів і свояків. Потім уся родина сідає колом біля могил обідати.

...

 

 

 

10 квітня Третій день Великодня

 

На третій день Великодніх свят селяни звичайно збиралися в корчму на музики і веселилися - "відпроваджували свята".

В цей день, "для порядку в іграх молодь вибирає з свого середовища одноголосно отамана й отаманшу, а також і підотамана та підотаманшу" (П. Чуб., ІІІ, стор. 25.).

Отже, як бачимо з цього свідчення авторитетного етнографа, Павла Чубинського, в цей день відбувалися колись по селах України перевибори керівних органів - як тепер би сказали - молодечих громад. На жаль, в етнографічній літературі ми не маємо докладних описів, як саме ці перевибори відбувалися. Вислів П. Чубинського "одноголосно" можна зрозуміти, що вибори вважається дійсними лише тоді, коли всі без вийнятку члени громади давали свою згоду на вибір того чи іншого кандидата.

...

Перевибори отамана, отаманщі і їхніх заступника та заступниці відбувалися на третій день Великодніх свят: від цього дня починається "вулиця".

 

 

 

9 квітня Великодній понеділок

 

"Волочільне"

У великодній понеділок селяни ходять один до одного, христосуються і обмінюються писанками. Цей день називається волочільним. Ходять з поздоровленнями (переважно діти) до рідних, повитух, знайомих, священиків, приносячи в подарунок "волочільне", що складається звичайно з пшеничного калача і кількох крашанок (Чубинський, ІІІ, стор. 177.).

«... се властиво було, може, найбільш людське, гуманне, соціяльне свято цілого річного кругу - се обопільне обдарування "доро." (сей грецький термін досить живе місцями), зв'язане з виявами зичливости і всяких добрих почувань до "всього миру".» (М. Грушевський, І, стор. 177.)

"Діти (до дванадцяти років) носять пироги до батька хрищеного, до матері, до баби на другий день Великодня. Хрищений батько дарує дітей, дає 3 копійки або 5 грошей, батькова дружина насипле гостинців у хустку, дасть крашанок зо дві. Мати хрищена грошей не дає, а дає гостинці. Як дитина приходить до хрищеного батька з пирогами на Великдень, то каже: "Христос Воскрес, будьте здорові з празником!" Хто є в хаті, каже: Спасибі, также і вас поздоровляємо, хай великий (чи велика) ростеш!" - і погладить по голівці.

«Дитина сама розв'язує хустку з пирогами, бере пироги і кладе на стіл. Хрищена мати садовить дитину за стіл, почастує її. Насипле гостинця в хустку: насіння, цукерків, бубликів, крашанок; дасть дитині в руки і каже: "Іди, дитинко, з Богом"».

"Принісши гостинці додому, дитина віддає матері, мати ж висипає їх у решето (так зсипає гостинці всіх дітей), а після обіду ділить їх дітям" (Ніна Заглада, Мат. до етнол., І, стор. 157.).

Такі діти називаються "христосувальники", а подекуди збереглася старіша назва - "волочебники". Подарунок, що його волочебники одержують, називається "волочільне" або "волочебне". Така назва існує чи колись існувала не тільки у нас, українців, а і в білорусів, росіян, поляків та литовців.

Найстаріша згадка про волочебників стосується до ХVІ століття: Іван з Вишні у своїй проповіді гостро нападає нацей звичай, як на поганський.

Імовірно, що в наслідок нападів з боку церкви, цей такий цікавий звичай у нас здрібнів і став дитячим христосуванням. У повнішій і старішій формі цей звичай зберігся в білорусів. Там хор парубків зупиняється під вікном хати, стає півколом і співає волочебні пісні. При чому співає один, акомпаньюючи собі на скрипці, а хор підхоплює приспів:

"Христос Воскрес, син Божий!"

...

Великодні вірші

Крім "волочебних" поздоровних пісень, на другий день свят виголошувалися ще спеціяльні великодні вірші. Вірші виголошували здебільшого діти, переважно хлопчаки, перед хрищеним батьком, матір'ю, дідом, бабою або іншою ріднею.

...

Але вірші виголошували не тільки діти - займалися цим і дорослі люди. Так, Олександер Терещенко писав, що в його час (1848 р.) в Україні зберігався звичай, що не тільки діти, а й дорослі парубки ходили по домах на перший і другий день Великодніх Свят і виголошували вірші. Більше того, навіть козаки-запорожці виголошували вірші на Великдень, поздоровляючи свою старшину.

Ось текст вірша, що його склав Антін Головатий (Антін Головатий, писар війська запорізького за кошового Кальнишевського, вихованець Київської Академії. По зруйнуванні Січі 1775 року разом з військом пішов на еміґрацію - "під турка", але 1787 року, під час російсько-турецької війни повернувся на Україну і був одним з організаторів кубанського козацького війська. Помер 1797 року. Поет, йому приписують "Пісню Чорноморського війська" - перший друкований твір українською народною мовою. Дивись УЗЕ, том І, стор. 808.) на Великдень 1781 року:

Христос воскрес,

Рад мир увесь!

Дождалися Божої ласки.

Тепер уже всяк

Наївся всмак

Свяченої паски.

Всі гуляють

Возхваляють

Воскресшего Бога.

Що вже тая,

Всім до рая

Протерта дорога.

Злиї духи

Власні мухи,

Всі уже послизли!

Загнав Ісус,

В пекло покус,

Щоб християн не гризли.

А смерть люта,

Що нам тута

Вельми докучала,

По болотам,

Очеретам,

Біжучи, кричала.

Там суцига,

Тепер біла,

Як маленька,

Торопленька!

Бо Біг хрестом,

Чорта з хвостом

Прогнав, як собаку.

Сей чертельний

Змій пекельний

Із змертю злигався;

Во ад зажерти,

Всіх заперти, -

Так то ізмовлявся!

Вони тоє

Вкупі двоє,

Знюхавшись, танцюют, (Цим віршем, як пише Терещенко, козаки поздоровляли фаворита

Хоть старого, цариці Катерини ІІ, Григорія Потьомкіна, того самого, про якого

Хоть малого, пізніше говорили: "Щоб ти, Грицько, і на тім світі щастя не мав

Де попав, глибцюють! за те, що нам Січ зруйнував!". В словах "Вони тоє в купі двоє,

Була воля, знюхавшись, танцюють" - натяк на Катерину ІІ і Потьомкіна.)

Хоть и кроля, -

Та в рай не пускають!

На всіх трактах,

Й по болотах,

Сторожі стояли.

Серед шляху,

За шияху

До пекла хватали!

Того святці,

Попи й ченці

Не минали шляху.

Хвилозофи,

Крутопопи,

Набралися страху.

Пропав цей страх,

Заріс той шлях

Куп'ям та болотом.

Де той злий дух

Глитав, як мух,

Ненаситним ротом.

Тепер скорий

Шлях просторий,

До раю протертий.

Без сторожей,

Всі навстежи,

Ворота отперті.

Уже велять,

Яблука рвать

Із райського древа,

Із якого не велів Бог,

А вкусила Єва!

Давно той уж

Кричав недуж,

Що спокусив Єву.

Висить, охляв,

Бо Бог прокляв

Лазити на дерева:

За його гріх, що він

Так набрехав Єву.

Бідна Єва!

Одну із древа

Вирвала кисличку;

Збула власти,

Треба трясти

На гребені мичку!

За нею там

Бідний Адам

Щось, кажуть, спрокудив!

Землю копать,

Ціпом махать

Бог з раю понудив.

За ту Єва біду

Заслужила сію

Честь Адаму,

Що із раю

Вибили у шию!

Глуха жона

Сама винна,

Яблука трощила:

За один плод

Увесь народ

В пекло потащила.

Біг милостив,

Єву простив,

Адаму пробачив.

Для визволу

Сам додому

Лізти з неба рачив.

Тож чортище,

Старий псище,

Не хоче смириться!

Но лиш тут біг

Сам на поріг,

Він в пекло поточився!

Тут Вельзевул

Попустив мул,

З ляку прихилився,

Заревів грізно,

Як вовк, різно,

Голосом собачим.

Кричить пробу,

Що Христову особу

Побачив!

Не в такт хлости,

Що всі кости

Поламав

І роги - під ноги.

Нагнав труха

І самого злого духа

Підтоптав,

Аж очі опустив,

Кричить на пуп,

Що всюди ступ,

Нельзя і доторкнуться!

Надуло брюхо,

Заперло дух, -

Не дає повернуться!

А смерть-шлюха

Стоя слуха,

Що над дядьком

Стала трястись,

От Юди укриться!

А сей Юда

З того студа

Звернувсь, як макуха.

Так по ділам,

Бо тим слідом

Бере сокруха!

Прадід Адам

І дядько Хам

Давно в пеклі нудив!

Уже ж тепер

Пекло отпер,

Як Христа побачив!

І всяк узник

Крутив узлик,

З шиї розв'язали;

І все Христу,

Як на лету,

Усе розказали.

Єва згнута

Була тута

От презлого шайтана.

Сей покуса

Злійший пруса

І кримського хана!

Мучить дарма,

У них ярма

З шиї не злізали!

З ярма в хомут,

З узлами кнут,

Дротяниї пуги!

З шиї до п'ят,

На спині знать

Кривавиї смуги!

Щоб скакала,

Не брикала,

Кладуть в рот удила.

Понеділок,

Хоть не милок,

Так єму заслуга.

Змикулився,

Замулився,

Ледве утік з плуга!

Святий Афет

Узяв мушкет,

Як вистрілив на гасло!

Пошла з рая

Радость не малая,

Аж пекло загряхло!

Свята Сарра,

Хоть і стара,

Та жінка руча:

Вся голота,

Ішла в ворота,

А вона - куда луча!

Племінник Лот

Вкупі сирот

Як ізобрав бідних,

Так ні дверей,

Ні амаварій

Не остались мідних!

Мусій-пророк

Двері й замок

І мур пробив рогами,

А сплюндрував,

Помандрував

Пішими ногами.

Власний бугай

З комори в рай

Виперся голодний.

Уже тепер пекло отпер

І шлях протер,

До раю свободний.

Прадід Адам,

І дядько Хам

Із пекла удрав!

Авраам з Ісааком

Ледве скаком

І собі поплетав.

(Ол. Терещенко, VІ, стор. 112-115.)

 

Обливання водою

Великодній понеділок називається ще "обливаним понеділком", бо в цей день, за стародавнім звичаєм, хлопці обливають дівчат водою або - це вже нова мода - парфумами.

"На другий день свят обливають один одного водою".

"В Галичині, в перший понеділок Великодніх свят хлопці ходять до дівчат і обливають їх пахучою водою - в містах або чистою джерельною - в селах..." (Ол. Терещенко, VІ, стор. 104, 111.).

"У цей же день парубки, зустрівшися з дівчатами, обливають їх водою; за це дівчата дарують їм крашанки" (Село Красносілка, Старокостян. пов. і Проскурівський повіт, Чуб, ІІІ, стор. 24.).

На Поділлі звичай обливати дівчат водоюабо парфумами у Великодній понеділок зберігся й досі. В кожному разі до останьої війни цей звичай можна було спостерігати майже в усіх селах Вінничини, Кам'янеччини та в Галичині.

На гуцульщині "дівки того дня дають леґіням (парубкам) галунки (крашанки) і писанки. Не дає сама, а ховає за пазуху, а леґінь відбирає від неї, звівши уперед з нею легку боротьбу. Діставши врешті, веде дівку до води, обіллє водою, буває, що й скупає цілу" (Зелениця в Надвірнянщині, М. Груш., І, стор. 177.).

Обливати когось або самого себе водою на Великодньому тижні - це стародавній звичай, що стоїть у зв'язку з весняним очищенням водою. Цей звичай існує або донедавна існував і в інших европейських народів. Так, серби у Великодню суботу обливають водою будинки, в яких живуть, вірячи, що цим вони виганяють "нечисту силу". А в першу п'ятницю після Великодніх свят вони обмиваються "омахом" - водою з-під млинового колеса; при цьому вони ще кладуть у воду великоднє яйце і зілля-"милодух" або взагалі квіти. У Боснії в цей день купаються в джерельній воді (Лилек, 265-266. За Ан., 263.).

...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Олекса Воропай

Етнографічний нарис "Звичаї нашого народу"

 

 

 

Оновлено 17.04.2018

 

 

Використання матеріалів нашого сайту, а ні в друкованій продукції, а ні в інших виглядах

НЕ ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ

 

 

 

 

Ми чекаємо на Ваші листи

Звертатися за електронною адресою info@zolotoustivska-zerkva-pivni.com

 

 

Ми також шукаємо всіх небайдужих до справи ремонтування і збереження дерев'яної церкви села Півні. Звертайтеся до нас за телефоном +38(098)659-32-59

Координатором ремонтних робіт - є староста Катерина Миколаївна

 

І

О

А

Н

 

З

О

Л

О

Т

О

У

С

Т

Герб та прапор сільської громади Півні-Дмитрівка

 

 

У нашому храмі

Рік Вінчання Хрещення

1802 17 66

1804 11 67

1840 23 68

1841 20 96

1842 10 65

1843 21 105

1844 10 106

1845 15 95

1846 21 87

1849 20 86

1851 20 112

1875 52 125

1876 33 136

1880 14 144

1900 31 159

1901 31 174

1902 35 154

1903 28 194

1904 31 181

1905 46 176

1906 52 204

1915 17 162

1916 13 113

1918 83 180

1919 74 171

----------------------------------------

всього 728 3226

Список є неповним, буде постійно оновлюватися,

останнє оновлення 30.01.2016

 

 

Христос воскрес!

 

Господь послав на землю Сина.

Духовність - істина небес.

І через грішників провини

Христос воскрес! Христос воскрес!

 

Нестерпний біль, кровили рани,

Як був розп'ятий він на хрест.

Крізь пильний погляд охорони

Христос воскрес! Христос воскрес!

 

То ніби вранці промінь сонця,

Яке торкнулося небес.

І глас пішов по всій планеті -

Христос воскрес! Христос воскрес!

 

Великдень! В церкві дзвонять дзвони!

На службу люд зібрався весь.

Із святом, любі Християни!

Христос воскрес! Христос воскрес!

 

Катерина Рибак

староста церкви

 

 

 

Отче наш, що є на небесах!

Нехай святúться ім'я твоє, нехай прийде царство твоє,

нехай буде воля твоя як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні.

І прости нам провини нащі, як і ми прощаємо винуватцям нашим.

І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого

Бо твоє є царство, і сила, і слава

отця і сина і святого духу нині і повсякчас і навіки віків,

Амінь

 

 

24 молитви

св. Іоанна ЗОЛОТОУСТА

на всяку годину дня і ночі

Господи, не позбав мене небесних Твоїх благ

 

Господи, визволи мене від вічних мук

 

Господи, розумом чи думкою, словом чи ділом згрішив я – прости мені

 

Господи, визволи мене від усякого незнання, забуття, легкодухості, закам’янілої нечутливості

 

Господи, визволи мене від усякої спокуси

 

Господи, просвіти моє серце, затьмарене злою похіттю

 

Господи, як людина, я згрішив, Ти ж, як Бог щедрий, помилуй мене, знаючи неміч моєї душі

 

Господи, пошли благодать Твою на поміч мені, щоб я прославив ім'я Твоє Святе

 

Господи Ісусе Христе, запиши мене, раба Твого, в книзі життя і подай мені кінець благий

 

Господи Боже мій, хоч нічого доброго не вчинив я перед Тобою, але дай мені з благодаті Твоєї покласти добре починання

 

Господи, зроси моє серце росою Твоєї благодаті

 

Господи неба і землі, пом'яни мене, грішного, мерзенного і нечистого раба Твого, у Царстві Твоїм

 

Господи, прийми мене в покаянні

 

Господи, не залишай мене

 

Господи, не дай мені впасти у спокусу

 

Господи, дай мені благі помисли

 

Господи, дай мені сльози каяття, пам'ять про смерть та упокорення

 

Господи, дай мені твердий намір покаятись у гріхах моїх

 

Господи, дай мені смирення, чистоту тіла мого та послух

 

Господи, дай мені терпіння, великодушність і лагідність

 

Господи, вкорени страх Твій благий в серце моє

 

Господи, сподоби мене любити Тебе від усієї душі моєї і в усьому виконувати волю Твою

 

Господи, захисти мене від лихих людей, і бісів, і пристрастей, і від усього шкідливого для мене

 

Господи, твори за Твоїм бажанням все, що Ти хочеш, і нехай буде воля Твоя у мені, грішнім, бо Ти Благословенний єси навіки

 

Амінь

 

 

Ми шукаємо всіх небайдужих до справи ремонту і збереження дерев'яної церкви села Півні. Звертайтеся до нас.

Координатором ремонтних робіт -

є староста Катерина Миколаївна (дивись рубрику«Громада»)