Головна

Гостинно запрошуємо!

Сайт церковної громади сіл Півні та Дмитрівка Фастівського району Київської області

Засновано 03.10.2013

Богослужіння

 

•14 січня - Богослужіння о 8.30

•21 січня - Богослужіння о 8.30

•28 січня - Богослужіння о 8.30

 

 

 

Для паломників та туристичних агенцій

Для того щоб під час ваших візитів церква була відчинена, а також для проведення додаткового богослуження, своєчасно повідомляйте отця Миколу за тел.: +38(050)860-34-46

або свіччницю Нялю Олександрівну +38(095)647-74-70

 

 

14 січня НОВИЙ РІК АБО СВЯТО ВАСИЛЯ

 

«Ще тільки починає, було, роздивлятися, а тато вже будять мене:

-Вставай, сину, годі спати – пора посівати йти!

Я зхоплююся з ліжка, швиденько одягаюся, умиваюся та – за рукавицю дідову, а в ній повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху – всього по пригорщі і змішане разом. Це я собі ще звечора приготував, щоб було чим посівати.

-Спочатку вдома посівай, каже батько, - а потім і до людей підеш!

Я став перед образами, набрав жменю зерна з рукавиці, посівав і приказував: «На щастя, на здоров’я та на Новий Рік, щоб родило краще, як торік – жито, пшениця та всяка пашниця...Дай Боже!»

-Спасибі тобі, сину, що ти нас обсипав щастям. На ось тобі грош та будь завжди хорош!

Взяв я від батька гріш – перший «дохід» за посівання, поплював на нього і сховав у кишеню – на щастя.

-А тепер можна і до людей, - каже батько, - людям посівати!

І я пішов... Пішов до дядька через дорогу. В двері не стукаю, бож знаю: в цю ніч не замикаються – люди посівальників ждуть. Захожу до хати, скидаю шапку і відразу ж, з порога:

На Лівобережжі:

 

Ходить Ілля на Василя,

Носить пугу житяную,

Де замахне – жито росте,

Роди, Боже, жито, пшеницю, всяку пашницю;

У полі ядро, а в домі добро, дай, Боже!

...

...Перший посівальник на Новий Рік звичайно буває і першим "полазником" - приносить до хати щастя. За народнім віруванням дівчата щастя не приносять - тільки хлопці, а тому й посівати дівчатам не годиться.

На Слобожанщині першого посівальника господиня просить сісти на порозі - "щоб кури сідали та курчат висиджували".

Зерно після посівальника збирають і віддають курям - "щоб добре неслися", а горох зберігають аж до весни. Весною, коли повилуплюються гусенята, їх "загодовують" цим горохом - "щоб великі росли"...

У перший день Нового Року уважно до всього приглядаються, бо все має віще значення. Стоячи в церкві під час утрені, селяни придивляються, як свічі горять у паникадилі: якщо ґніт палаючої свічки зігнувся гачком - буде врожай цього року; якщо ж ґніт стирчить на свічці, ніби порожній колос на стеблі, - жди неврожаю.

Якщо ніч проти Нового Року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби.

Якщо сонце весело зійде, ввесь рік буде щасливий, а особливо добрий буде врожай садовини.

Якщо іней рясно вкриває всі дерева, буде врожай на збіжжя.

Перед тим, як сісти за стіл обідати, батько синові дає пиріг і каже: "Їж, сину, та пам'ятай: якщо тобі трапиться зимою збитися з дороги, то згадай, з чим ти їв на Новий Рік пиріг - і відшукаєш дорогу".

Залежно від вдачі, люди говорять: "Піду до церкви, щоб Господь сподобив цілий рік ходити до храму Божого!" або: "Нап'юся горілки, щоб цілий рік було за що випити!"

"На Новий Рік не годиться пити по одній чарці, а все по дві, щоб старі в парі жили, а молоді собу пару знайшли!" - так промовляють за новорічним обідом, коли гостей приймають.

"Мій батько, царство йому небесне, - згадує Свирид Галушка, - дуже любили вареники. На Новий Рік мам, було, як наварять повну макітру - їж скільки хочеш!... Ото тато бувало перед тим, як узятися до вареників, примовляють: "Вареники-мученики, сиром вам боки набивали, маслом очі заливали, в чавуні кипіли - за нас, грішних, такі муки терпіли!"

Якщо частина неба закрита на Новий Рік хмарами, в тій стороні буде урожай збіжжя - звідти треба сподіватися щастя. Сніг випаде в цей день, - щасливий рік буде.

Перший день нового року - свято Василя. "Мій старший брат був Василь, - згадує Тиміш Степанович Піддубний. _ В цей день, було всі родичі до нього з'їжджалися на обід - веселі то часи були! На столі таке стояло, що тепер і на виставці не побачиш - шинка, ковбаси, всякі припаси... Ех, та що й казати, - було до чого чарку випити та "дай, Боде!" промовити. А по обіді запрягали найкращі коні в "козирки" і з піснями та вигуками їхали "на прогін". Коні-змії не чують під собою ніг - санки летять, як на крилах, тільки сніг вихром розлітається на всі боки!"

 

 

 

13 січня ЩЕДРИЙ ВЕЧІР

 

Вечеря

За тиждень після коляди, напередодні Нового Року – Щедрий Вечір. Це – залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем – це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об’єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір або свято Меланки.

Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан – напередодні Водохрищів, тоді як на Наддніпрянщині це – «Голодна кутя», Богоявленне надвечір’я.

На Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами – символом щедрости, багатства!

«Ввечорі, як зоря засяє, мати, було, запалять свічку перед образами, обкурять ладаном хату і поставлять череп’яну миску з пирогами на стіл. Тато сядуть на покутті і голову прихилять – ховаються за пирогами. А ми, діти, вдаємо, що не бачимо їх:

-Мамо, а де наші тато?

-А хіба ж ви мене не бачите, діти?

-Не бачимо, тату!

-Дай, Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!

Оце так, бувало, батько скажуть, перехрестяться і запрошують всю сім’ю до столу, до «щедрої куті» - «щоб у достатках і спокої других свят дочекати!»

Тільки посідали за стіл, а під вікном уже й щедрують:

 

Щедрий вечір, пане господарю,

Стережи, Боже, твого товару,

Твого товару, всякого статку,

Молім Бога за отця, за матку.

Добрий вечір!

 

Отак згадує про Щедрий Вечір добрий Свириде Галушка з Київщини.

Щодо страв Щедрого Вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпр

 

 

 

06 – 07 січня СВЯТ-ВЕЧІР

 

Зима. Навколо біліють сніги.. Мороз ніби пензлем розмалював вікна. Дерева обсипані інеєм і обліплені снігом. Нерухомі, білі, немов кришталеві, стоять вони, як у казці, і сяють самоцвітами від першого променя січневого сонця.

Ранок. Над кожною хатою стовпом в’ється дим. Тихо. Здається, що село ще спить: на вулиці нема нікого. Але в кожній хаті давно кипить робота...

 

 

Сьогодні особливий день

З давніх давен у нас на Україні словом і ділом, словесним твором і магічним актом, всією обстановою люди створюють у цей день образ багатства, щастя, миру і спокою у своєму домі.

Ще вдосвіта, як тільки день синім проблиском заглянув у хату крізь замерзлі шибки, господиня приступила до праці.Першою магічною дією було добування нового вогню. Господиня дістала з покуття кремінь і кресало, які останні дванадцять день лежали під образами. Вона перехрестилася тричі і, ставши обличчям до схід сонця, викресала «новий огонь». Цим вогнем вона розпалила в печі дванадцять полін, що їх припасала і сушила дванадцять днів останього місяця.

Через кулька хвилин у печі вже палають сухі дрова; на протилежній стіні кидається химерна тінь.

 

Господиня пов’язалася хусткою, засукала рукава і заходилася готувати дванадцять свят-вечірніх страв: наставила узвар, варить горох, квасолю, смажить капусту, рибу, ліпить вареники, готує бараболю, гриби, кашу гпечану з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком та кутю з товченої пшениці. В усьому їй допомогають діти, а найбільше – старша дочка.

 

В цій багатій, але пісній вечері господиня представляє найголовніші плоди поля, городу і саду. Ніби дає звіт новому рокові за своє багатство в минулому році.

В той час, коли господиня поралася біля печі, господар напоїв худобу, підстелив свіжою соломою та дав їй свіжого пахучого сіна. Потім він пооткидав сніг від хати, розчистив стежки і уважно оглянув усе господарство. Все живе і мертве, що є в господарстві, повинно зустріти урочисту хвилину Свят-Вечора на своєму місці. Ніщо не може бути в цей вечір поза домом, у чужих руках – позичене чи десь забуте.

Всі члени родини теж повинні бути вдома. «Боже сохрани, - кажуть люди, - десь заночувати в цю ніч, цілий рік будеш блукати по світі». Боронь, Боже, і сваритися в цей день! Навпаки, добре помиритися з ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою. Та не завжди господиня знає своїх ворогів, а, щоб не помилитися чи когось не забути, вона заворожує всіх разом. Для цього вона затикає клоччям усі дірки в лавках та ослонах і заклинає:

«Не дірки затикаю, а роти моїм ворогам, щоб їх напасті не зловили мене через увесь рік».

Та цього ще мало. Завзята господиня веде далі свою боротьбу з ворогами, вона зав'язує ґудзі на мотузці – стільки ґудзів, скільки має ворогів, а коли сідатиме вечеряти, то покладе той мотузок під себе, примовляючи:

«Щоб так мої вороги мовчали, як ці ґудзі мовчать!»

 

 

 

Щоб увесь рік жити багато...

І так у турботах проходить день. Сьогодні не снідають і обходяться без обіду. Хіба дітям, що не можуть терпіти голоду, мати дозволить дещо з'їсти, та й то лише в обідній час.

Коли вже сонце схилиться до заходу, починається готування домашнього вівтаря з найважливішого домашнього знаряддя і снопа жита – символа врожаю. Господар вносить сніп жита – «дідуха». Переступаючи поріг, він скидає шапку і вітається з господинею, ніби вперше входить до хати:

- Дай, Боже, здоров'я!

- Помагай Біг, - відповідає господиня, - а що несеш?

- Злато, щоб увесь рік ми жили багато! – говорить господар, зупиняючись посеред хати. Тут він хреститься і, звертаючись до родини, віншує:

- Віншую вас із щастям, зоров'ям, з цим Святим Вечором, щоб ви в щасті і здоров'ї ці свята провели та других дочекались – від ста літ до ста літ, поки нам Пан Біг назначить вік!

Повіншувавши, господар підносить «дідуха» високо над столом і ставить на покутті під образами. Далі він перев'язує «дідуха» залізним ланцюгом і кладе біля нього ярмо, чепіги від плуга і хомут. Господиня добуває із скрині нову білу скатерку і все це накриває.

 

 

 

Від злої сили...

Господар знову виходить з хати і вносить оберемок соломи та сіна. Солому він розстеляє по долівці, а сіно ділить на дві нерівні частини. Меншу кладе на покутній бік столу, а збільшої робить копичку під столом. Зверху на копичці сіна ставить черепок з жевріючим вогником, де куриться ладан, наповнюючи хату святочними пахощами. Збоку коло сіна, під столом, господар кладе ще «заліззя» - леміш від плуга, гистик без держака та сокиру. Діти по кілька разів торкаються тих речей босоніж, - щоб ноги були тверді, як залізо».

В цей «таємничий» вечір магічними діями і «заліззям» господарі захищають свою господу від «злої сили», щоб позбутися її не тільки на цей вечір, а й на весь господарський рік.

Господар і господиня з новоспеченим «святочним» хлібом, медом та маком обходять двір, комори та обкурують все це ладаном. Біля обори, де стоять корови, господиня густо посипає насінням дикого маку, - «щоб відьми, його визбираючи, не могли приступити до худоби». На закінчення цього обходу господар «зарубує» поріг, - «щоб звір не міг переступити». Йдучи в обхід, жінка вбирає собі на голову чоловічу шапку – «щоб цілий рік ходити простоволосою».

У хаті господиня кладе під скатерку на чотири кути столу по голівці часнику, - «щоб злу силу відігнати».

Свята, «багата» вечеря, виготовлена на «новім» огні з різнородних плодів землі, з дотриманням відповідних «законів», стає невичерпним джерелом магічної сили: на утворення нового багатства в новому році, а також на відвернення всякої супротивної сили. Майже всі магічні акти виконує голова родини – господар, а йому допомогають дружина, діти і навіть гість, якщо такий у цей вечір нагодиться до хати.

На сіно, що намощене на покутньому кінці столу, «невинна душа» (дитина до семи років) кладе три хліби або калачі, грудку солі і ставить велику воскову свічку. Мати виставляє полумиски з вечерею на стіл, а на сіно, що на покутті біля «вівтаря», ставить горщик з кутею та узваром.

Хоч діти вже дуже голодні, все ж вони не відважуються просити у матері їсти – терплять і крізь вікно пильно дивляться на небо: чи не зійшла вже вечірня зоря, що має сповістити всім людям про велике чудо – народження Сина Божого!

 

 

Свята Вечеря

До хати входить батько і урочисто сповіщає родині, що Святий Вечір уже почався, бо на небі засяла вечірня зоря. Але перш ніж приступити до вечері, йому треба нагодувати худобу і «запросити гостей». Господар бере миску, підходить до столу і набирає по кілька ложок кожної страви. Господиня дає йому хлібину та черпак з медом, а для пса окремо – окраєць хліба і грудку овечого лою. Тримаючи в руках усі ці «дари», в кожусі, але без шапки батько вийшов з хати. На порозі його зустрічає вірний приятель і добрий вартовий господарства – кудлатий Сірко. Передчуваючи приємність, він весело замахав хвостом і голосно загавкав. Господар урочистим голосом говорить до нього:

-Це той хліб і вівці, що ти доглядав мені весь Божий рік. Як служитимеш вірно і в цьому році, то в наступному Святому Вечері ще більше візьмеш!»

З цими словами він – не кидає, а кладе перед псом хліб і лій, а сам іде до стайні. Сутеніє. Скрипить під ногами сніг, мороз дошкульно щипає обличчя... Господар відсунув примерзлі двері і ввійшов у стайню. Там тепло, щедро підстелено соломою, а за драбинами сухе зелене сіно пахне луками. Корови й воли ліниво повернули голови і тихим протяжним «Му-у-у!» привітали господаря. Коні тихо заржали, а вівці у своїй загороді збилися до купи і, вижидаючи, дивляться на господаря. Господар поставив миску з вечерею на вікно, а сам узяв у руки хліб і, підходячи до кожної тварини, благословив її, тричі торкаючись хлібом до голови:

-Благославляю тебе цим святим хлібом і закликаю на тебе добро, щоб ти звіря не боялася, грому не лякалася та щоб минали тебе чорні напасті!»

Отак поблагословивши, він бере черпак із медом і малює хрестик межи очима кожної тварини. Після цього, в чисто вимите дерев’яне корито він сипле з миски вечерю, кришить туди хліб, досипає борошна, солить сіллю, все це добре перемішує дерев’яною кописткою і розділяє поміж усіма тваринами, що є в господарстві.

Вдарити сьогодні будь-яку тварину – великий гріх! У цю ніч, опівночі, всяка німина людською мовою розмовлятиме з Богом. Бог запитає, як їй ведеться у господаря. Якщо господар не б’є її і добре годує, вона похвалить його перед Богом, а коли б худоба голодна була і заплакала, то нехай потім нарікає такий господар сам на себе, якщо йому не поведеться з худобою в наступному році.

Після цього господар, якщо має пасіку, відвідує бджіл і дає ім сити. Господиня тим часом відвідала курей, качок, гусей і всіх їх нагодувала вареною пшеницею – «кутею».

 

 

Морозе, морозе, іди до нас кутю їсти!

Повернувшись від худоби, господар знову набирає в чисту миску по ложці всіх свят-вечірніх страв, зверху ставить кухоль з медом та склянку з водою і кладе калач, кілька горіхів і яблуко. Все це він тримає лівою рукою, а правою озброїв бичем від ціпа; потім без шапки виходить за поріг і стає під дверима. Господиня замкнула за ним двері на засув, погасила світло і наказала дітям сидіти тихо, не ворушитись. У хаті – напружений настрій. Кожний відчуває, що там – за замкнутими дверима, на дворі має відбутися щось таємниче.

Діти вірять, що батькові загрожує небеспека, що він стоїть віч-на-віч із стихійними силами природи. До нього може з’явитися «гість» в образі крижано-снігової потвори, що тиняється в цю ніч по далеких степах, великих лісах та страшних нетрях у супроводі цілої зграї голодних вовків. Діти не один раз чули казку про старого лісника, що з внуком – малим бешкетником Степаном жив десь у Чорному лісі. На Свят-Вечір вийшов лісник «закликати гостей», а Степанкові наказав сидіти тихо. Внук не послухався діда і вибіг із хати. Як тільки він вибіг, - піднялася завірюха, завили вовки і велетенський крижаний дідуган у сніговій кереї та ще й зі сніговим мішком за плечима з’явився перед хатою лісника. Він схопив неслухняного Степанка за чуприну та – в мішок! «Оце, - каже, - буде вовкам на вечерю!»

Діти пам’ятають цю казку і бояться. Вони притулилися в темній хаті до матері і мовчки тримтять, чекаючи кінця страшної магічної дії, що там, за дверима виконує їхній батько.

Тим часом господар надворі з вечерею в руках та бичем, викручувався «за сонцем», вдивлявся у безкраю далечінь зоряного неба і тричі робленим басом гукав:

-Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти!

Він на мить зупинявся, ніби вслухався у спокійну тишу зимної ночі, і знову гукав:

-Морозе, морозе, йди до нас на вечерю!

Після третього разу він сердито погрожував бичем, примовляючи:

-Як не йдеш, то не йди і на жито-пшеницю, усяку пашницю. Іди краще на моря, на ліси та на круті гори, а нам шкоди не роби!

Потім господар запрошував сірого вовка:

-Іди і ти на кутю, сірий вовче, а як не йдеш, то не бери у нас ні телят, ні ягнят, ані малих поросят!

Нарешті господар просив чорні бурі та злі вітри. Він щосили гукав у безмежну далечінь нічної темряви, ніби справді хотів, щоб його почув цей, останній «гість»:

-Чорні бурі та злії вітри, приходьте до нас на Святу Вечерю! А коли тепер не прийде на дари Божі, на страви ситі, на горілки палені, на все велике добро, на яке ми вас просимо, то не приходьте до нас і вліті та не робіть нам шкоди на ярині і на житі!

Після цих запросин батько повернувся до хати, не оглядаючись, і щильно зачинив за собою двері. До кінця верері вже ніхто не повинен виходити з хати і двері не можна відчиняти. «Хоч би там не знати що скоїлося, а дверей, було, батько не відчинять», - згадує Свирид Галушка.

 

 

Спільня вечеря всього роду

Свята Вечеря – це спільна вечеря всього роду. Навіть мертві родичі і безвісти загинулі – всі мають у цей вечір зібратися разом, щоб трапезувати цілим родом.

Живі, пам’ятаючи своїх мертвих родичів, ставили для них кутю та узвар на вікнах, розкидали варений біб по кутках, залишали немитими ложки та миски після вечері, - «щоб дущі могли їх лизати для поживи». Сідаючи на стілець чи на лавку, продували місце, - «щоб не привалити собою мертвої дущі», бо в цей вечір «мертвих душ з’являється сила-силенна! І скрізь вони є: на лавках, на вікнах, на столі та під столом...»

Господар запрошує всі мертві дущі на Святу Вечерю. Він бере миску з кукею, ставить її на шматок полотна, запалює свічку і ліпить її до миски. Все це він бере обома руками і обходить тричі «за сонцем» навколо столу. Потім ставить миску на стіл, а сам стає на коліна перед образами і молиться за померлі дущі. Жінка і діти наслідують приклад батька і всі разом моляться вголос:

«Просимо Тебе, Боже, щоб і тих душ до вечері допустив, що ми про них не знаємо; що в лісі заблудилися, у водах утопилися, в темних нетрях задушилися. Молимось Тобі, Боже, за тих, що ніхто про них не знає, лягаючи і встаючи, і дорогою йдучи ніхто не згадає. А вони, бідні душі, гірко в пеклі пробувають і цього Святого Вечора чекають. Від нас у цей вечір молитви йдуть і мертві душі спом’януть!»

Перехрестившися тричі, свя родина повторює за батьком другу молитву – «за себе»:

«Господи, захисти худобу мою від звіра, а мене грішного (ім’я рек) від віри поганої та від безвір’я – на росах, на водах та на тяжких переходах. Дякуємо Богові Святому, що поміг нам дочекатися у мирі і спокої цих Божих свят. Та поможи, Боже, їх у радості відправити і від цих за рік других дочекатись. Амінь».

Після молитви господар знову бере в руки миску з кутею з полотном та свічкою і передаї її господині, кажучи:

«Ми всі, з усього щирого серця і з Божої волі, кличемо праведні і грішні душі на святу вечерю, даємо їм усе, що маємо – щоб вони на тім світі вечеряли, як ми тут. Ми дбаємо і за ті померлі душі, що на світі погибли і порятунку не мали. Нехай Бог прийме для них цю нашу вечерю. Я їх стільки запрошую і закликаю на цю тайну вечерю, скільки у цім полотні є дірочок та скільки зернин у солодкій куті Божій. Амінь».

Господиня бере з рук господаря миску, ставить на стіл, і родина починає вечеряти. Спочатку їдять кутю, а потім – голубці, вареники, смажену рибу, капусту – все, що готувалось, а запивають узваром.

Буває так, що господарі вже поважні люди і їхні діти розбрелися по світі або повмирали, а вони на старі літа лишилися самітні. Осиротіла мати, сідаючи за Святу Вечерю, згадує сина такими словами:

«Сину мій, синочку Свириде, хто сказав би, що ти вже цього Свят-Вечора не будеш з нами вечеряти, а будеш по світі блукати. Тут твоє місце порожнє стоїть, тут і твоя ложечка лежить – тебе дожидає!»

Нелегко такій матері стримати сльози...

Якщо на цей час трапиться сторонній чоловік, його теж запрошують до столу. Гість на Святій Вечері, за віруванням наших предків, приносив щастя в дім. У селі Млієво на Київщині існує переказ про те, як невідомий чоловік, що збився з дороги, потрапив на Святу Вечерю до великої бідної родини. Хоч як було тісно біля столу, все ж сім’я якось викраяла місце подорожньому. На другий день ранком, коли подорожній уже мав знову вийти на шлях, він показав тій бідній, але гостинній родині, де закопано дорогоцінний скарб. І з бідної великої родини зробилися багатії на всю Гетьманщину.

Під час вечері виходити з-за столу не годиться, розмовляти багато – теж не добре. Першу ложку куті господар підкидає до стелі, - «щоб так ягнята стрибали, як ця пшениця скаче від землі до стелі!» Другу ложку куті підкидає, - «щоб телята рикали так, як це зерно стрибає від землі до стелі», а третю – «щоб бджоли роїлися».

Кожна подробиця під час вечері має віще значення: якщо тінь на стіні подібна до скирти – буде врожай на хліб, до копиці – сіна буде багато, до дерева – садовина вродить...

Якщо хлопець під час вечері захоче води напитись, батько йому пити не дасть і скаже:

-Не пий, сину, води за Свято. Вечерею, ти – з козачого роду. Як виростеш – у похід підеш слави здобувати, а в походах всяко буває; буває і так, що спрага мучить. Отж знай: витримаєш спрагу за Святою Вечерею – ніякі походи не страшні!

Якщо син під час вечері пчихне – батько дарує йому лоша, бо це знак, що козаком буде. Якщо ж пчихне дівчина, то це знак, що вона в господині збирається, і батько їй теля, буває, дарує – «на щастя».

На Великій Україні діти носять вечерю до своїх близьких родичів: онуки – до баби і діда, племінники – до тітки і дядька, хрищенники – до хрищених батьків. «А як я був малий, - згадує Свирид Галушка, - то носив вечерю до баби-пупорізки, бо в нашому селі вона вважалася за родичку тим, кого приймала».

Заносячи вечерю, люди ніби намагаються приєднати живих членів роду до спільної, святвечірньої трапези.

Звичай це відбувається так: діти, найчастіше хлопчик з дівчинкою, йдуть до діда й баби з вузликом. Постукають у двері, переступлять поріг, хлопчина скине шапку й говорить:

«Добрий вечір, з Святим Вечором будьте здорові! Просили тато й мама і ми вас просимо на вечерю – нате вам вечерю!»

Баба візьме з дитячих рук вузлик, роздягне своїх онуків – бодай скине з них кожушки – і посадить за стіл, частуючи солодкою кутею чи медяником. Дід звичайно наділить їх горіхами та дасть по кілька дрібних монет. Потім баба загорне їм у вузлик свій калач, кілька пиріжків чи вареників – обмінює вечерю.

На Гуцульщині та на Покутті заможніші ґазди несуть вечерю до бідніших. Цей звичай пов’язаний там зі спомином про померлих родичів.

 

По вечері

По вечері починаються забави. Малі діти бігають по долівці, тішаться ялинкою (Звичай оздоблювати ялинку на Різдво Христове походить з Німеччини. У нас на Україні цей звичай поширений у містах, а в селах, у селянських родинах, ялинка в хаті на Різдво – рідкість.) – якщо є така, залазять під стіл і там «квокчуть», - «щоб квочки сідали». Мати їм кидає за це в солому горішки та дрібні гроші.

Поступово все затихає і наступає святвечірня тиша. Малі діти, набавившись, лягають спати, а старші понесли вечерю до діда і баби. Батько та мати в напівтемряві, при мигтячому вогнику свічки, схилились над столом і тихим голосом співають:

 

«Бог Предвічний народився...»

 

 

КОЛЯДА

 

Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті (Покуття лежить на південь від галицького Поділля, між Карпатами і Дністром.) діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині – на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослуження. На Західньому Поділлі йдуть колядувати на другий день свят ранком.

Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а в Галичині інколи колядують і ґазди. Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти. З дитячої коляди ми й почнемо цей нарис.

 

Благословіть колядувати...

«Як були ми ще малі, - згадує Свирид Галушка, - збираємось, бувало, на Різдво колядувати. Збираємось по «кутках», бо село наше велике – понад тисячу дворів. Сходилися однолітки. Бувало так, що в одній хаті три колядники. А мати, як мати – хоче, щоб малі були з старшими:

-Свириде, - було, питається мати, - з ким ти підеш колядувати?

-З Дмитром!

-То бери й Грицька з собою.

-Його, малого, не треба. Він з нами не зійде, хай шукає собі однолітків!

Батько саме ввійшов до хати знадвору, почув цю розмову і каже до матері:

-Та малий ще й колядувати не вміє, куди йому йти!

-Ні, вмію! – обізвався Грицько.

-Вмієш? А йди лишень у сіни та заколядуй. Хай я почую! – каже батько.

Грицько пішов, став під дверима і заспівав:

 

Бігла теличка з березничка

Та до дядька в двір.

Я вам, дядьку, заколядую,

А ви дайте пирога,

Візьму вола за рога,

Виведу на поріг.

Буду рожком трубити,

А воликом робити,

Пужкою поганять,

Хліб-сіль зароблять.

Будьте здорові з празничком!

 

-Еге, та ти вже колядник у мене!... Йди, колядуй – та не заходь далеко!

Грицько взув мамині чоботи, насунув на очі татову шапку, кожуха вже свого мав, а рукавиці взяв дідові – там такі, що кіт, бувало, як змерзне, та залізе в рукавицю – тільки хвіст стирчіть...

Отак одягнувшись, малий біг під вікно до сусіди або до дядька – через вулицю і там співав своєї «Телички».

 

Ми ж, старші нам уже років по дванадцять було – все село обійшли з колядою. Підійдемо до хати, станемо під вікном – нас було п’ятеро – та всі разом, в один голос:

-Благословіть колядувати!

-Колядуйте!

-А кому?

-Господареві!

А що той господар Михайлом чи Іваном зветься, ми вже знаємо, співаємо так, як треба:

 

Чи дома, дома цей пан-господар?

Цей пан-господар, на ім’я Михайло?

Челядь каже: «Нема вдома»,

А пан-господар собі, бай, дома,

Ще й сидить покінець столу,

А на тім столі три кубки стоять:

В одному кубку – медок солодкий,

В другім кубку – багрове пивце,

В третім кубку – зелене винце.

Медок-солодок – на челядочку,

Багрове пивце – на колядочку,

Зелене винце – та й до церківці,

Та й до церківці, бай, на престольці.

Коло престола – святий Микола,

В дзвоники дзвонить, на Бога молить,

На райських дверях сам Господь стоїть,

Сам Господь стоїть, три служби служить:

Першу службочку – за господаря,

За господаря, за пана Михайла,

Другу службочку – за господиню,

За господиню, на ім’я Марію,

Третю службочку – за челядочку,

За челядочку та сина й дочку...

Дай, Боже!

 

Рідко коли сам господар, а частіше господиня вийде з хати, винесе по кренделю чи копійці – радіємо! Мовляв, заробили.

Йдемо далі... А то зима: сніг по коліна, мороз – аж носа пече. А проте не чуємо нічого – це ж бо коляда! Один тільки раз на рік буває.

Йдемо і зустріли інших колядників. Питаємо їх:

-Хлопці, де кращі бублики дають?

-Що там бублики, - кажуть, - ви йдіть до Семена Пупоня.Панич з міста приїхав – грощі дає!

Ми біжемо – навпростець, через городи, а там снігу намело – не перелізеш...

У Семена, ми вже знали, треба співати:

 

Ой, краєм, краєм, краєм-Дунаєм,

Славен єси, Боже, у всьому світі...

 

Він любив цю колядку...

 

Була в нашому селі вдова – бідна така...

Хата – копиця сіна; як великий сніг, то й вікон не знати. Ми її теж не минали, бо казали у нас: «Гріх обминути бідного!» Хоч знали, що нічого не винесе, але співали, - співали їй «вдовиної»:

 

А, чи вдома, вдома бідная вдова?

Немає вдома – пішла до Бога,

Бога благати, щастя прохати:

-Ой, дай, Боже, два лани жита,

Два лани жита та й лан пшениці,

Лан пшениці – на паляниці...

-Ой, дай, Боже, ще й трохи гречки,

Трохи гречки – на варенички...

Бувай здорова, вдово, з Ісусом Христом,

З Ісусом Христом та Святим Різдвом.

Дай, Боже!

 

Отак, бувало, співаємо колядки, аж поки вже геть-геть смеркне».

 

 

З звіздою...

Крім дітей, на перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки – ці вже ходять із «звіздою» та дзвоником.

«Звізду» роблять з дерев’яної обичайки та тоненьких дощечок – шалівок. Рівнож не п’ять і не шість, а сім. Звізда декорується кольоровим папером, стрічками. В середині – образок «Народження Христа» і свічка.

Ватага колядників – п’ять осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, що має завдання допомогати міхоноші.

Такі колядники колядують у хаті перед образами. Спочатку підходять до вікна, і береза гукає:

-Пане господарю, благословіть Христа славити!

Інколи, як де ведеться, такого благословення випрошують усі – хором:

 

По цьому дому, по веселому,

Чи дозволити колядувати,

Колядувати, дім звеселяти,

Дім звеселяти, дітей збудити,

Христа Славити?!

 

-Просимо! – відзивається з хати господар, відчиняючи двері. Хлопці заходять до хати, скидають шапки, стають перед образами і під «дзеленкання» дзвоника співають:

 

Нова радість стала,

Яка не бувала:

Звізда ясна над вертепом

Увесь світ осіяла.

Де Христос родився,

Там світ просвітився,

І пастушки з язнятком,

Перед Божим дитятком

На коліна припадають,

Царя-Бога вихваляють:

Ой, ти, Царю, наш Царю,

Ти, немесний Владарю,

Пошли, Боже, літа многі

Цього дому господарю,

Щоб і хліб родився,

Щоб і скот плодився,

Щоб цей пан-господар

Нічим не журився.

 

За таку колядку господар дає, бувало, цілого калача, а то й запрошує всю ватагу до столу, як бажаних гостей. Вип’ють по чарці, заксять – довго не сидять, та й постають у пошані перед господарем. Береза віншує:

«За цим віншуємо вас, чесний та величний наш пане Данило, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам, Боже, ці свята мирно одпровадити та других у радості й веселості щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та ґречним низько кланяємося. Здорові будьте, в гаразді оставайтеся!»

Всі колядники низько вклоняються господареві, господині, дітям, навіть наймитові, якщо він є. Отак поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.

 

 

Дівоча коляда

Увечері, як геть стемніє, йдуть з колядою і дівчата. Дівоча ватага ходить з ліхтарем, що має вигляд місяця або зірки. Ліхтар дівчата носять не в руках, а прив’язують до довгої тички, щоб здалека було видно дівоча ватага йде!...

Дівчата до хати не заходять: співають на дворі, під вікном. «Оце постаємо кружка під хатою, а всередині – наша «береза» з ліхтарем – голосиста дівка, Наталкоб звалася, було, як заведе:

 

Ой, сивая та зозуленька

Усі сади облітала...

 

А ми, дівчата, підхопиме:

 

А в одному та й не бувала

А в тім саду три тереми:

В першому – красне сонце,

В другому – ясен місяць,

В третьому – дрібні зірки.

Ясен місяць – пан господар,

Красне сонце – жона його,

Дрібні зірки – його дітки.

Добрий вечір!

 

Накалядуємо, бувало, і горіхів, і цукерків, грошей на стрічки. Ідемо вулицею, а люди гукають: «Дівчата, до нас ідіть!»...

Отак згадує свою «дівочу коляду» вже старенька Ликера Степанівна, що доживає свій вік тут, на еміґрації...

 

 

Прийшли’м до тебе раз у рік в гостину...

На Західній Україні колядують і старші люди – найчастіше чоловіки, що належать до церковного братства. Братчики, зібравшись, ідуть до панотця. Всі вони – а їх буває чоловік десять або й більше – зайшовши до хати, стають перед образами і співають:

 

Ой, господар-господаречку,

Прийшли’м до тебе раз в рік в гостину

Раз в рік в гостину повіншувати,

Повіншувати, щастя бажати.

 

Патонець запрошує гостей до столу, частує оковитою, дякує за привітання. Колядники не засиджуються довго у панотця; вони виходять з-за столу, стають обличчям до образів і співають:

 

А за цим словом у дзвоники дзвоним,

У дзвоники дзвоним, низько ся клоним,

Низько ся клоним, Богу ся молим:

Ой, дай нам, Боже, золоті хрести,

Золоті хрести – ключі небесні,

Ключі небесні від Бога-Христа,

Щастя й здоров’я, прибутки добрі,

Прибутки добрі із віком довгим,

І з усім домом, і з чесним двором,

І з паніматкою, і з челядою, і з усім чадом, і з усім людом,

Святим Божеством – Божим Рождеством.

 

(Записано від гуцула, п. Годованця – людини вже дітньої, понад 60 років.)

Від панотця колядники йдуть до хати своїх братчиків, вітаючи їх з народженням Христа.

 

 

 

Олекса Воропай

Етнографічний нарис "Звичаї нашого народу"

 

 

 

Оновлено 15.01.2018

 

 

Використання матеріалів нашого сайту, а ні в друкованій продукції, а ні в інших виглядах

НЕ ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ

 

 

 

 

Ми чекаємо на Ваші листи

Звертатися за електронною адресою info@zolotoustivska-zerkva-pivni.com

 

 

Ми також шукаємо всіх небайдужих до справи ремонтування і збереження дерев'яної церкви села Півні. Звертайтеся до нас за телефоном +38(098)659-32-59

Координатором ремонтних робіт - є староста Катерина Миколаївна

 

І

О

А

Н

 

З

О

Л

О

Т

О

У

С

Т

Герб та прапор сільської громади Півні-Дмитрівка

 

 

У нашому храмі

Рік Вінчання Хрещення

1802 17 66

1804 11 67

1840 23 68

1841 20 96

1842 10 65

1843 21 105

1844 10 106

1845 15 95

1846 21 87

1849 20 86

1851 20 112

1875 52 125

1876 33 136

1880 14 144

1900 31 159

1901 31 174

1902 35 154

1903 28 194

1904 31 181

1905 46 176

1906 52 204

1915 17 162

1916 13 113

1918 83 180

1919 74 171

----------------------------------------

всього 728 3226

Список є неповним, буде постійно оновлюватися,

останнє оновлення 30.01.2016

 

 

Христос воскрес!

 

Господь послав на землю Сина.

Духовність - істина небес.

І через грішників провини

Христос воскрес! Христос воскрес!

 

Нестерпний біль, кровили рани,

Як був розп'ятий він на хрест.

Крізь пильний погляд охорони

Христос воскрес! Христос воскрес!

 

То ніби вранці промінь сонця,

Яке торкнулося небес.

І глас пішов по всій планеті -

Христос воскрес! Христос воскрес!

 

Великдень! В церкві дзвонять дзвони!

На службу люд зібрався весь.

Із святом, любі Християни!

Христос воскрес! Христос воскрес!

 

Катерина Рибак

староста церкви

 

 

 

Отче наш, що є на небесах!

Нехай святúться ім'я твоє, нехай прийде царство твоє,

нехай буде воля твоя як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні.

І прости нам провини нащі, як і ми прощаємо винуватцям нашим.

І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого

Бо твоє є царство, і сила, і слава

отця і сина і святого духу нині і повсякчас і навіки віків,

Амінь

 

 

24 молитви

св. Іоанна ЗОЛОТОУСТА

на всяку годину дня і ночі

Господи, не позбав мене небесних Твоїх благ

 

Господи, визволи мене від вічних мук

 

Господи, розумом чи думкою, словом чи ділом згрішив я – прости мені

 

Господи, визволи мене від усякого незнання, забуття, легкодухості, закам’янілої нечутливості

 

Господи, визволи мене від усякої спокуси

 

Господи, просвіти моє серце, затьмарене злою похіттю

 

Господи, як людина, я згрішив, Ти ж, як Бог щедрий, помилуй мене, знаючи неміч моєї душі

 

Господи, пошли благодать Твою на поміч мені, щоб я прославив ім'я Твоє Святе

 

Господи Ісусе Христе, запиши мене, раба Твого, в книзі життя і подай мені кінець благий

 

Господи Боже мій, хоч нічого доброго не вчинив я перед Тобою, але дай мені з благодаті Твоєї покласти добре починання

 

Господи, зроси моє серце росою Твоєї благодаті

 

Господи неба і землі, пом'яни мене, грішного, мерзенного і нечистого раба Твого, у Царстві Твоїм

 

Господи, прийми мене в покаянні

 

Господи, не залишай мене

 

Господи, не дай мені впасти у спокусу

 

Господи, дай мені благі помисли

 

Господи, дай мені сльози каяття, пам'ять про смерть та упокорення

 

Господи, дай мені твердий намір покаятись у гріхах моїх

 

Господи, дай мені смирення, чистоту тіла мого та послух

 

Господи, дай мені терпіння, великодушність і лагідність

 

Господи, вкорени страх Твій благий в серце моє

 

Господи, сподоби мене любити Тебе від усієї душі моєї і в усьому виконувати волю Твою

 

Господи, захисти мене від лихих людей, і бісів, і пристрастей, і від усього шкідливого для мене

 

Господи, твори за Твоїм бажанням все, що Ти хочеш, і нехай буде воля Твоя у мені, грішнім, бо Ти Благословенний єси навіки

 

Амінь

 

 

Ми шукаємо всіх небайдужих до справи ремонту і збереження дерев'яної церкви села Півні. Звертайтеся до нас.

Координатором ремонтних робіт -

є староста Катерина Миколаївна (дивись рубрику«Громада»)